Читати книгу - "Кохати суворо заборонено, Олекса Чорна"

Це не зайняло багато часу. Як тільки я начитала текст і впевнилася, що він пішов в ефір, дала знак Бешкетникові і ми вискочити зі студії.

Єдиний і неповторний план «А» складався з того, що ми мали забратися з радіостанції якомога скоріше тим самим шляхом, яким в неї потрапили, але, як тільки ми опинилися біля сходів, то почули галас на першому поверсі - він дав нам зрозуміти, що за нами вже йдуть.

Взагалі-то була певна логіка в тому, щоб здатися одразу, але інстинкти веліли тікати, тому я вказала Бешкетникові наверх і, замість того, щоб спускатися, ми стали швидко підніматися нагору.

Поверхів в будівлі було багато, після шостого я збилася з рахунку, але ми точно пролетіли ще не менше десяти. До даху добігли на самому адреналіні і помітно захекалися.

З даху багатоповерхівки, вкритого антенами, якимись передавачами та системами охолодження, відкривався чудовий краєвид на нічне місто. Більшість будівель навколо була нижча за радіостанцію, вулиці залиті жовтим світлом, а будинки підморгували нам різнокольоровими вікнами.

Ми дійшли до парапету на краю даху і зупинилися. Шуму погоні ще не було чутно – мабуть, перевіряли всі поверхи. Добре, це трохи затримає переслідувачів.

Я раптом усвідомила, що у нас залишилось зовсім небагато часу перед тим як, найймовірніше, нас розлучать. Подивилася на Бешкетника, побачила його білий на тлі нічного неба профіль з незмінно сплутаним волоссям і зрозуміла дещо важливе.

- Нику, я маю щось тобі сказати, - взяла його за руку, розвертаючи обличчям до себе. – Я кохаю тебе. І нікого іншого.

- Звідки ти зараз можеш знати? – здається, він мені не вірив.

- Виявляється, це можна просто відчувати.

- А як же Пересмішник?

- Я думала, що кохання дається раз і на завжди, але тепер розумію, що це не так. Пересмішник пішов з мого життя, і я пережила це, - я поклала руку йому на потилицю, дивлячись прямо в очі. - Але щойно зрозуміла, що не уявляю, як жити без тебе.

- Це правда?.. – він вигнув брови, ніби благаючи, щоб мої слова були щирими.

Я кивнула і поцілувала його. У відповідь він захопив мій рот своїм, одночасно притискаючи мене до себе. Це було так солодко і так… по-справжньому…

Мабуть, ми б і не переставали цілуватися, але нас відволік шум погоні. Бешкетник озирнувся в сторону сходів.

- Як думаєш, нас посадять?

- Скоріш за все, - невесело відповіла я. – Але головне ми зробили і цього не повернути. Ми змінили цей світ… Хоча не думаю, що ці зміни стануть помітними так швидко, як хотілося б.

Бешкетник знову подивився на мене і раптом замислився.

- Слухай, але… Якщо кожен зможе генерувати енергію, то навіщо людям працювати?

Я округлила очі і прикрила рот рукою. А потім мене пробрав сміх. Трохи нервовий, трохи щасливий.

- Ти хочеш сказати, що ми зруйнували економіку? – обережно озвучила я. – Що ж тепер буде?

- Я не знаю, - серйозно відповів він. – І, якщо чесно, мені все одно.

В цей момент за його спиною пролунав постріл.

Я неприпустимо довго не могла зрозуміти, що відбувається. Шукала очима джерело звуку. А потім перевела погляд на Бешкетника.

Мій друг… Ні, мій коханий обм’як в моїх руках і почав падати.

- Бешкетнику?!.

Час ніби сповільнився. Я з жахом дивилася, як життя згасає в його очах.

Але недовго. Бо наступна куля потрапила мені в голову.

…Так мала б закінчитись наша історія за всіма законами жанру та логіки. Але нам пощастило.