Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

16 ГРУДНЯ ​​​​

Мій ранок почався з ароматної кави та смаженої яєчні, яку я їла прямо з пательні, бо не хотіла мити посуд. Потім я, як і завжди вийшла з будинку, міцніше закуталась у свій рожевий шарф й почимчикувала до коледжу. Сніг перетворився на багнюку і йти було важкувато, але це геть не псувало мені настрій. Зовсім скоро я побачу Джуді, потім ми здамо екзамен і вже потім разом підемо до кав'ярні, щоб випити щось гаряче й з'їсти смачненький десерт. Від однієї думки про фінал цього дня я відчуваю радість. Хоча перед цим мене чекає екзамен і цей син Сатани – Олівер. Не думаю, що він відчепиться від мене, тим паче після вчорашнього поцілунку. 

– Ви що?! – Вкотре затуляю рот подруги долонею. – Лін, ти хвора? – Прибирає мою руку від свого рота. – Ти як могла так влипнути? 

– Та не кричи ти, – Поспіхом оглядаючи аудиторію, розумію, що на нас ніхто не звертає уваги й видихаю. – Я не хотіла.. точніше хотіла, але не так.. Господи.. Я не знаю, Ді, я нічого не знаю.. 

– Не панікуй, це лише поцілунок.. маленький поцілунок.

– Доволі пристрасний, – Стискаю губи в тоненьку лінію, бо це дійсно не те, що мені варто говорити зараз. 

– Так, головне не будь ідіоткою і тримайся перед ним, як завжди. 

– Зрозуміло. – Киваю головою. – А раптом він запитає про поцілунок? 

– Мила моя, що по твоєму, він може в тебе запитати? – Прочищає горло і продовжує грубим басом: – Слухай, як тобі наш поцілунок? або Розказати тобі, як мені наш поцілунок? 

Я ледве стримую сміх, бо Джуді зробила вдалу пародію на Олівера. 

– Не думаю, що він буде в мене таке питати! 

– От і я так думаю, – Відкриває свій блокнот. – Веди себе спокійно й все буде добре. 

– Гаразд. – Так само відкриваю свій зошит й повторюю матеріал перед початком екзамену. 

Не розумію чому я так нервувати перед екзаменом. Завдання були доволі легкі і я швидко впоралася, тож однією з перших вийшла з аудиторії. Олівер, як завжди запізнився і я здивована, що його взагалі допустили до екзамену. Його батьки відомі люди, це не дивно, що йому майже все сходить з рук і ніхто не хочу мати з ним конфлікту. 

Я сіла на диван у холі й дістала мобільний. За десять хвилин пролунає дзвінок і перший екзамен закінчиться. Сподіваюся Джуді впорається. 

– Мене чекаєш? 

– Сядь деінде, – Ігнорую запитання Олівера. 

– Чому? Не можеш стримувати себе коли я поруч? 

– Так. – Переводжу погляд на нього, та він продовжує сидіти на місці. – Коли ти поруч, я ледве стримуюсь, щоб не вдарити тебе!

– Здається, ти забуваєш хто ти, а хто я.

– О, ну і хто ж я? 

– Ти..

– Олі, котику! – Це Саманта, колишня Девіса. – Як твій екзамен? 

А вона тут що забула? Як її пропустила охорона? 

– Все гаразд, – Вона сідає до нього на коліна і робить вигляд, що мене тут немає. – Ти завадила нашій розмові. 

– З ким? – Дивиться на мене. – Ой, ти також тут? 

– Ага, прикинь, я так само сиджу тут. Прямісінько тут!

– Котику, я сподіваюся ти нормально з нею розійшовся? – Вона буквально вичавлює з себе цей “дитячий” голос. – Не хочу непорозумінь.

– То ви… разом? 

– Так, вчора зійшлися. – Помічаю його зухвалий погляд. 

Якого біса? Я розумію, що ми ніхто один одному, та як він може цілувати мене, а стосунки починати з колишньою? 

– О, зрозуміло … От тільки, Олівер не говорив зі мною, про наш “розрив”. 

– Мені здається, що ми вчора про все поговорили. 

– Ні, не поговорили! .. Поговоримо? – Встаю з дивану і нарешті відчуваю трохи повітря без запаху парфумів Саманти. 

– Гаразд. 

Ми зайшли до чоловічого туалету. Я не розумію чому я так злюсь. Точніше розумію, але я не маю жодного права злитися, бо ми не були у стосунках, та чому тоді я відчуваю ніби мені зрадили? 

– Що відбувається? 

– Ти про що? – Робить вигляд, ніби нічого не розуміє. 

– Вчора ти вів себе так, ніби я тобі подобаюся, а сьогодні дізнаюся, що ти зійшовся з пришелепкуватою колишньою! 

– Яке тобі до нас діло? 

– Ніякого.

– Тоді чому злишься?

– Бо ти ведеш себе, як козел! 

– Я і є козел. 

– Привід для гордості? – Вмить я опиняюся притиснутою до стіни й доволі сильно б'юся ліктями об неї. 

– Слідкуй за тим, що говориш, Курча Лін! Я вже зробив копій твого роману.. 

– Відпусти мене! – Стискає міцніше мої руки і я відчуваю біль. – Мені боляче! 

– Це ще не боляче, повір мені.

– Чорт, що ти хочеш від мене? 

– Хіба не ти хотіла поговорити? 

– Я хотіла почути нормальне пояснення, що відбувається! 

– А що відбувається? 

– Це ти мені скажи, Олівер.

– Я? Що ж.. я зрозумів, що кохаю свою колишню і не можу без неї жити. 

– Після нашого поцілунку? 

– До нього. Просто хотів побачити твою реакцію, дурепо. 

– Задоволений? 

– Ні. Я хотів більшого і тим паче..

– Замовкни! – Підвищую голос. – Замовкни і відпусти мене, козел! 

– Слідкуй.. – Що є сили б'ю його в пах і він нарешті відпускає мене. – Якого хріна? 

– Дідько, – Поправляю волосся, – Я справді не розумію чому мені подобаються такі відморозки, як ти? Сподіваюся на тобі все зупиниться і я зрозумію, що такі, як ти, це гірше зла! Для вас немає нічого святого, ви всі вважаєте себе ідолами, а дівчата для вас лише якесь сміття… Чорт, хочеш показати всім мій блокнот? Показуй! От, тільки там і ти замішаний. Нейт оцінить те, що ти прикидався ним? 

– Якого хріна? 

– Роби що хочеш, Олівер Девіс, з цього моменту мені немає діла до тебе і до того блокноту! Звали з мого життя. 

– Що тут відбувається? – У туалет зайшов Нейт і я поспіхом витерла очі. – Що ви вдвох робите? 

– Нічо..

– Нейт, ти подобався мені і я думала, що листуюся з тобою у блокноті, та це виявився цей диявол, що шантажує мене цим блокнотом! Не хвилюйся, моїх почуттів більше немає і я знаю, що ти у стосунках. Це все, що я хотіла сказати.