Читати книгу - "~емоційні гойдалки ~, Ліана Шведар"

"Можливо, це і є те, що я шукаю," — думала Джулія, і серце відчувало напруження. Вона не могла зрозуміти, чи готова вона до цього, чи зможе вона залишити своє рідне місто і прийняти нові правила життя. Але одне було зрозуміло — Портленд змусив її задуматися, змусив відкрити нові горизонти. І це вже був крок вперед.

Через кілька кварталів вони опинилися біля маленького магазину з великими вітринами. На дверях висіла вивіска з незвичайним написом: «Voodoo Doughnut».

— Ось, — сказав Макс, усміхаючись. — Це не просто пекарня, це частина душі Портленду.

Джулія подивилася на двері і не могла не посміхнутися. Вона все ж відчувала себе дивно, гуляючи по незнайомому місту після всіх пережитих подій, але бачила як Макс гордиться тим, що показує,і це було важливо.

Вони зайшли всередину, і тут запахи ванілі, кориці й шоколаду одразу огорнули їх, змушуючи забути про втому і переживання. Джулія вдихнула повітря і почувала себе, наче в іншому світі — світі, де все таке яскраве й нове.

— Що ти хочеш спробувати? — запитав Макс, тримаючи коробку з величезними пончиками.

Джулія підняла погляд і побачила  пончик із рожевою глазур'ю та кольоровими посипками, що виглядав як справжня картина. Вона не змогла втриматися.

— Ось цей, — сказала вона, вказуючи на нього.

Макс засміявся і, взявши його, подав їй. Вона взяла шматок і спробувала — небо в роті! Солодке, з нотками кориці, і ще щось — як суміш спогадів, емоцій і самого Портленду.

— Це не так погано, як я думала, — сказала Джулія, посміхаючись і дивлячись на Макса.

Він теж посміхнувся і відкусив від свого пончика.

— Ти ще не все пробувала, — сказав він загадково. — Це тільки початок.

— А тепер закрий очі і довірся мені, — сказав Макс, з якоюсь таємничою усмішкою на обличчі.

Джулія злегка посміхнулася і поглянула на нього, бачачи його захоплення. Вона не могла відмовити йому, і хоча її внутрішня насторога мала місце, вона слухняно закрила очі. Щось у ньому було що змушувало її довіряти йому навіть у тих моментах, коли вона не могла пояснити, чому.

— Ти ж не станеш мені підсовувати якусь гидоту? — пожартувала вона, хоч у голосі чути було й нотки цікавинок.

Макс не відповів, лише легенько посміхнувся і взяв ще один пончик, значно більш екстравагантний, ніж попередній. На вигляд це був щось на зразок величезного кремового пончика, в якому були начинка з карамелі, екзотичні фрукти та шоколадна глазур з чимось дивним, що нагадувало малинове пюре, змішане з імбиром.

Він підніс його до її рота, і Джулія не могла не відчути всі ті емоції, що випромінювалися від нього. Вона на мить закрила очі ще сильніше, як перед справжнім експериментом, а потім злегка розкрила губи. Макс акуратно поклав перший шматочок всередину.

Коли її смакові рецептори зустріли це поєднання, Джулія відчула справжній вибух. Карамель танула на язиці, фрукти приносили легкість, а шокуючий імбир давав певну гостроту, яка наче пробуджувала всі її відчуття. Це було незвично, але в той же час неймовірно смачно. 
— Це неймовірно! — Джулія здивовано витерла крихти з губ.
— Я ніколи не думала, що карамель і імбир можуть так поєднуватися.

Продавець усміхнувся, бачачи її реакцію.

— Це один із наших особливих пончиків. Ми любимо експериментувати зі смаками, — сказав він. — Імбир додає легку гостроту, яка балансує з солодкістю карамелі, а фрукти додають свіжості. Ви не перша, хто вражений цим поєднанням.

— Вражена? Це слабо сказано! — Джулія не могла повірити, наскільки цей пончик був смачним. — Це щось нове. Досі не знала, що пончики можуть бути такими... витонченими. Зазвичай це просто солодке тісто, але тут...

Вона задумалась, смакуючи залишки пончика.

— Схоже, ви знайшли свій улюблений смак, — пожартував продавець.

— Ще б пак! — Джулія підняла шматочок, що залишився, та знову відчула цей вибух смаків на язиці.

— Ви, мабуть, не місцева, — зазначив він, нахилившись трохи ближче. — У нас у Портленді багато цікавого, але, судячи з вашої реакції на цей пончик, ви тут не часто буваєте.

— Так, я щойно переїхала, — відповіла Джулія, трохи задумавшись. — Поки що намагаюся знайти своє місце. І, схоже, тепер ця пекарня стане одним із них.

— Це гарне рішення, — продавець кивнув і відсунув перед нею меню з новими видами пончиків. — А цей смак — лише початок. У нас є пончики на будь-який смак. Чого лише вартий пончик із шоколадом і перцем чилі або наші експериментальні солоні варіанти з сиром.

— О, шоколад із перцем чилі? — Джулія підняла брови від здивування. — Це вже щось зовсім екзотичне.

— Справді. Але повірте, це інше задоволення. Ви обов'язково повинні спробувати.
Джулія посміхнулась, відчуваючи себе трохи ближче до міста, яке ставало для неї новим домом. — Я думаю, мені тут дійсно сподобається.

— Тоді ласкаво просимо до Портленда! — усміхнувся продавець. 
— І не соромтеся повертатися за ще однією порцією натхнення... і, звісно, за пончиками.

Макс стояв поруч із Джулією, спостерігаючи за її розмовою з продавцем. Він посміхався, трохи нахиливши голову набік, і його погляд випромінював ніжність. Йому було приємно бачити, як вона захоплено розглядає кожен продукт, випитує про сорти хліба й секрети випічки, а її очі сяяли від цікавості.
Коли Джулія нарешті завершила бесіду з продавцем і повернулася до Макса, в її очах блищав справжній захват.

— Дякую тобі, — сказала вона, дивлячись на нього із вдячністю.
— Це місце неймовірне. Я щаслива, що ти привів мене сюди. Справді, Максе, це чудово.

Макс лише усміхнувся у відповідь і лагідно поклав руку їй на плече.

— Я знав що тобі тут сподобається, — відповів він.

Джулі відчувала тепло,цей момент здався їй ідеальним. Смачні пончики, запах свіжоспеченого хліба, сміх, який лунав між ними — все це залишалося в її пам'яті як частина нових почуттів і відкриттів поруч із коханим.

Це були найкращі часи їх стосунків,Макс був уважним і турботливим, робив усе, щоб Джулі відчувала себе коханою. Вони гуляли вечорами,відвідували музеї парки,острови,багато сміялися, обговорювали плани на майбутнє. Так було завжди, доки Джулі мовчки виконувала те, що від неї очікувалося, і не перечила. У такі моменти все здавалося ідеальним, і можна було сказати, що вони — ідеальна пара.