Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Незважаючи на те, що майже цілу ніч йшов сніг двір в маєтку,  і стежечки в тому, що залишилося від так званого парку були вже прочищені. Цікаво хто б це міг зробити? Навряд чи пані Марина взяла би до рук лопату і мітлу. В садових ельфів я також не вірила. Обов'язково потрібно буде розпитати економку про це. Не пригадую щоб вона говорила про те, що в маєтку мешкає ще хтось. Можливо для цих цілей вона когось винаймала ? Когось хто міг би мешкати неподалік. Хоча я не бачила щоб поблизу були якісь домівки. Ми з Іркою повільно прогулювалися тим, що називалося парком, хоча зараз це скоріше за все були якісь хащі. 

-Він тобі сподобався? - раптом запитала мене подруга , на якусь мить відволікши мене від моїх думок. 

-Хто? - не одразу зрозуміла я. 

-Твій наречений. 

-Він не мій наречений. - сердито заперечила я і підкинула ногам шишку , що валялася посеред доріжки. - І він мені зовсім не сподобався. Огидний тип. 

-Слухай... Якщо він тобі не подобається може віддасиш його мені? 

Ірка так мило дивилася на мене, що я не змогла стримати сміху. Цікаво як це вона уявляє? 

-Залюбки. Якщо хочеш то можу і стрічкою блакитною перев'язати. 

Ірка весело розсміялася почувши мою відповідь. 

-Це добре, а то я вже думала, що він тобі сподобався. 

-Взагалі він файний, але надто самовпевнений. До речі, а де подівся Денис? - різко змінила я тему розмови. 

 Варто зауважити, що в дечому Ірка мала рацію Мирча Ракоці вже не здавався мені огидним типом. Можливо , зустрінься ми при інших обставинах все могло скластися по іншому. Що ж стосовно Дениса то я дійсно не бачила його з самого сніданку і почала було вже хвилюватися. Здається він щось говорив про те, що збирається відправитися до міста на лижах. Хоча я так була схвильована приїздом " нареченого" , що зовсім не надала уваги його словам. 

-Здається він знайшов комірчину зі старими лижами і вирішив трішки покататися. - підтвердила мою здогадку Ірка.- Так, що? Ти дозволяєш мені звабити цього князька? 

Схоже , що Мирча Ракоці прилип їй до серця наче мед до пальців. 

-Можеш робити з ним все, що завгодно мені байдуже. 

Відчужено відповіла я. Мої думки знову повернулися до шафи з порцеляновими фігурками, цікаво навіщо комусь їх красти? Схоже , що моя тіточка не даремно замикала шафу на ключ.

-До речі. - я серйозно подивилася на подругу. - А коли він приїхав? Щось я не чула коли під'їхало таксі. 

Ірка у відповідь лише стенула плечима. 

-Не знаю. Коли я прокинулася і пішла до туалету він вже був у вітальні. 

-Дивно.... І слідів від коліс не було.

-Це тому, що доріжки почистили. - пояснила цей феномен подруга. 

Я лише похитала головою. Все це мало логічне пояснення, але ж хтось же мав чути коли саме він приїхав. В мене складалося враження ніби він взявся нізвідки. Виник з повітря і одразу ж всівся за рояль. 

Доріжка винирнула з парку і почала повільно спускатися по пологому гірському схилу до річки, що сріблястою стрічкою бігла поміж гір. 

-Дивись! - раптом вигукнула Ірка . - Там якийсь будинок. 

Я подивилася туди куди вона вказувала і дійсно, лише в декількох сотень метрів  від нас , заховавшись посеред смерек, стояв маленький будиночок, хоча й будинком його назвати було неможливо. Це була столітня хібара  з перекошеними стінами і солом'яним дахом. Мало вірилося в те, що в ній може хтось жити, та незважаючи на це доріжка до дверей була прочищена, а з низького комина піднімався ледь помітний димок. 

-Цікаво хто тут може жити? - поцікавилася Ірка і швидко направилася до будинку. 

Я хотіла було зупинити її, але вона вже була далеко, і мені не залишалося нічого іншого як послідувати за нею. Біля дверей стояли складені лопати і мітла. Грубо збиті , дерев'яні двері , пофарбовані синьою фарбою були підперті березовим віником. Отже в будинку на даний час нікого не було. 

-Схоже на будинок баби яги.- зробила висновок моя подруга з цікавістю зазираючи в низенькі, при самій землі вікна. 

На жаль роздивитися , що небудь крізь щільні ганчірки , що заміняли штори, було неможливо. 

-Скоріше схоже на те, що тут знайшов притулок якийсь волоцюга. - заперечила я, з підозрою озираючись навколо. 

Низькі , снігові хмари закрили собою сонце , обіцяючи сніг. Я всерйоз почала побоюватися , що нас тут замете до самої весни, як в отому детективі Агати Крісті. Здається він мав назву " Суто англійське вбивство".  

Ірка тим часом відсунула в сторону віник і штовхнула двері, раніше чим я встигла її зупинити. Ті зі страшним скрипом прочинилися і перед нашим зором виникли маленькі сіни в яких стояло брудне і поношене взуття розміру так сорок п'ятого. Там же стояла і сокира, і це мене насторожило. А , що якщо тут якийсь маніяк переховується? Я хотіла було попередити подругу та не встигла , вона вже увійшла всередину. Я поспішила за нею і схопила за руку коли вона вже збиралася штовхнути обшарпані двері , що скоріше за все вели до житлової кімнати. 

-Зачекай. Гадаю нам краще піти звідси.- зашепотіла я. - Хто тут не жив ми не маємо ніякого права сюди вриватися. 

Ірка лише презирливо фиркнула у відповідь. 

-Ти напевно забула, про те, що ти тепер володієш усім цим. - нагадала вона мені. - А оскільки цей будинок, вірніше халупа знаходиться на твоїй землі, то ти маєш повне право тут знаходитися. 

-Ні!- надто різко заперечила я. - Не маю. 

-Чого ж це? 

-Хоча б тому, що я ще не отримала прав володіння і схоже , що не отримаю. Невже ти думаєш , що я погоджуся вийти заміж за першого ж ліпшого лише заради того щоб отримати оці руїни? 

-Нууу...- розгублено протягнула подруга , смішно кліпаючи довгими віями. - Я сподівалася, що твій здоровий глузд візьме верх над твоїм дурним норовом. Погодься , що Мирча Ракоці не такий вже й поганий. Він молодий, вродливий, багатий і він князь. 

Я лише презирливо фиркнула на її слова. 

-І лише тому, я маю погодитися вийти за нього? 

Ірка лише стенула плечима.