Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

— Розумієте, ми з Олегом мріяли про дитину. Нам вже близько сорока, і ми навіть не сподівалися, що це вдасться, — тихо сказала Наталя, зітхаючи.

Соломія підбадьорливо посміхнулася.

— Але він загинув. Одразу після того, як повернувся з відпустки, — щоб не розплакатися, жінка сильно стиснула руку Соломії, — я була на медичному огляді після тієї злощасної ДТП і зробила тест на вагітність. Лікарка спитала, і я вирішила, що нехай роблять, які там шанси? Тест позитивний. Я вагітна, — не в силах більше стримуватися, вона розплакалася.

— Які емоції викликала у вас ця новина? — обережно спитала Соломія.

— Емоції? — спантеличено перепитала Наталя. Вона витерла вільною рукою сльози з обличчя. — Я злякалася, — раптово зізналася жінка, — це була наша спільна мрія — наше маля. Але я так напилася, коли отримала звістку про його загибель. Я не знала, я не знала, що вагітна!

Соломія обійняла Наталю, пригорнувши до себе. Вона ніжно гладила її волосся, аж поки жінка не заспокоїлася.

— Я хочу залишити собі дитину, що б не сталося. Якими б не були наслідки. Я дуже боюся. Наші батьки літні, в них проблеми зі здоров’ям, а смерть Олега вбила у них залишки надії. Але я впораюся. Ви думаєте, я впораюся? — вона благально подивилася на Соломію.

І, не вперше, Соломія не витримала глибини людського горя. В її очах спалахнуло яскраве фіалкове полум’я, і вона почала сканувати кожну клітину Наталіного організму. Наче зачарована, Наталя завмерла, міцно вчепившись у руку мавки.

— Тільки не тягни її у портал своєї спини, — буркнула Галя з сумки.

Коли Наталя прийшла до тями, вона не зрозуміла, чому сидить у коридорі і хто ця рудоволоса дівчина у білому халаті, яка бадьоро їй усміхається.

— Наталія Попадюк? — спитала Соломія.

— Так, — жінка зі здивуванням подивилася на мавку.

— Ваша лікарка просила передати, що ви здорова і жодних проблем з вагітністю не повинно бути, якщо ви дотримуватиметеся   усіх її рекомендацій, — запевнила спантеличена Наталю Соломія.

— Перепрошую, а ви хто така? — з підозрою спитала Наталя.

— Я медсестра, мене звати Соломія. Соломія Мавко.

Галя тихо захихотіла в сумці, і Соломія ногою відштовхнула сумку під крісло, ближче до стіни. Вона наблизилася до жінки впритул і, зустрівшись з її очима, впевнено сказала, 
— У вас не буде жодних проблем з вагітністю. Ви впораєтеся. Це все, що потрібно вам запам’ятати.

— Таксі викликали? — звернувся до Наталі водій.

Жінка з подивом озирнулася довкола себе. Вона не пам’ятала, як опинилася на вулиці. «Що за чорт…», але ця думка швидко зникла, бо її витіснила інша: «В мене все буде добре. Я здорова. Я дотримуватимуся усіх рекомендацій. Я зможу, я зможу.»

— Жінко, то ми їдемо, чи ні? — роздратовано спитав водій, запалюючи цигарку.

— Не паліть, будь ласка, — твердо попросила Наталя, — це погано і для вашого здоров’я, і для здоров’я моєї дитини.

Водій мав намір заперечити, але щось у погляді Наталі підказало йому, що не варто.