Читати книгу - "Пов'язані таємницею, Лана Рей"

Щойно Кайра зробила антидот до свого любовного зілля і привела Раяна у нормальний стан, ми з ним перемістились до бібліотеки, перевіряти наші нові знахідки.

Мій бідолашний помічник усю ніч мучився від жахливого головного болю, бо руда капосниця встигла ще й неодоразово прикласти його по голові якоюсь дуже товстою книгою.

Додому я повенувся лише в обід наступного дня.

- Я ненавиджу тебе, Алексе Стоуне! Я б і не глянула у твій бік, якби моя сім'я не збанкрутувала! Мені тільки твої гроші були потрібні! - Заверещала моя дорога наречена, щойно мене побачила.

В їдальні творився справжнісінький хаос. Знатні аристократки билися, щіпалися, тягали одна одну за волосся і навіть плювалися.

- Твій чоловік зраджує тобі зі моною! - Кричала баронеса своїй подрузі, графині.

Дочка віконта вихвалялася перед всіма своїм романом з конюхом, а її мати розповідала про те, як ненавидить свого чоловіка і мріє, щоб він скоріше помер.

На мить мені здалося, що я помилився і перемістився не у свій маєток, а у якусь божевільню. 

Без Кайри тут точно не обійшлося... Я роззирнувся довкола, шукаючи поглядом руду пройду.

Довго мені шукати не довелося, бо ця капосниця сиділа за столом в самому центрі. Відьма була вбрана у розкішну зелену сукню і виглядала дуже задоволеною.

Вона, не кваплячись, попивала чай, їла якийсь десерт і насолоджувалась тим, що відбувалось довкола.

Здавалось, що моя голова зараз лусне від криків благородних дам, що досі човплися між собою.

- Карлосе! - Голосно покликав я свого дворецького.

- Так, Ваша Світлосте, - промовив він, з'явившись ніби з-під землі.

- Накажи охороні викинути з маєтку цих надто шумних гостей!

Дворецький поспішив виконувати мій наказ, а я пішов до Кайри. Помітивши мене, відьма зробила невинний вираз обличчя і мило посміхнулась.

- Привіт, Алексе. Твоя наречена вирішила влаштувати чаювання і запросити гостей. Я попереджала графиню, що не варто робити щось подібне без твого відома, але вона мене не послухалась і подивись, що з цього вийшло...

- За мною. Швидко!

Я попрямував у свій кабінет, а відьма неохоче попленталась слідом.

- Розповідай, Кайро. Навіщо ти все це влаштувала? - Суворо поцікавився я, сідаючи за стіл.

- Я тут ні до чого. Графиня сама все влаштувала і подруг своїх покликала... А мене мало того, що не запросила, так ще й попередила, щоб я не показувалась їм на очі. А ти ж знаєш, як я люблю попити чайку, поїсти десертики і послухати плітки. Звісно, що я образилась. Не втрималась і прийшла без запрошення, а там таке почалось...Я була в шоці... Ці аристократки таке стали вичворяти, що я досі під сильним враженням знаходжусь. Ніколи не думала, що ці благородні і виховані леді можуть бути такими безсоромними і злими. Ти сам був свідком того, що вони виробляли...

- Кайра, не заговорюй мені зуби! Що ти зробила?

- Майже нічого... Ну, зварила трішки зілля правди і попросила служниць додати його гостям в чай. Правда - це ж добре... Хіба може завадити трішки правди в спілкуванні близьких подруг? Я ж для них старалась. Хотіла, щоб було, як краще. А ці аристократки казна - що влаштували. Хіба ж я знала, що вони такі навіжені... Самій за них соромно. 

- Якщо не хочеш вхопити покарання за свої вибрики, то приготуй на завтра мені двадцять пляшечок цього свого зілля правди. Я вже встиг переконатись у тому, на скільки воно дієве. Цілий тиждень будеш готувати мені по стільки ж.

- Але ж...

- Хочеш покарання?

Руда пройда дуже не хотіла, щоб я скоротив її витрати, тому, похнюпившись, вийшла з мого кабінету. Поки Кайра буде чимось зайнята, то з нею буде менше клопоту.

Не відьма, а покарання якесь. Думав, що приїду додому і відразу ляжу спати після безсонної ночі...