Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Світ пахне по-іншому.

Тепер я не лише чую його крізь шкіру мами.
Я вдихаю його — повільно, наче вперше.

Мама бере мене на руки, загортає в м’яку ковдру, поправляє крихітну шапочку. Її руки трохи тремтять — не від холоду, від хвилювання. Це наш перший крок назустріч місту, назустріч життю.

Вулиця зустрічає нас шелестом дерев і поглядами перехожих. Хтось усміхається, хтось мовчки проходить повз. Але мама бачить усе ніби в тумані — її очі прикуті лише до мене.

Я лежу в колясці. А вона нахиляється і шепоче:
— Ми вдвох. Більше не самі.
І ці слова, здається, чує сам вітер.

Місто більше не здається таким гучним.
Тепер кожен звук — ніби музика:
пташка на дроті, гавкіт здалеку, дитячий сміх на майданчику.
А мама усміхається — вперше по-справжньому за довгий час. У її усмішці більше не тільки тривога. Там надія. Спокій. Любов.

Вона купує нам по дорозі теплий чай. Випиває ковток, вдивляється в мене.
— Як же добре, що ти є.
Я не можу відповісти. Але тихенько шевелюсь. І вона це помічає.

Ми ще дуже малі.
Але ми вже разом.
Місто живе.
Світ дихає з нами.

---