Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

— Кайро? — підняла брову Трояш. — У них же завтра вихідний, і ми не йдемо на навчання. Тож з самого ранку — робимо що хочемо!

— Тоді я дуже рада! — вигукнула Сояна. — Я ніколи не була на таких святах, навіть не знаю, як себе поводити...

— А що у вас у Каріді було? — запитала Кішка.

Сояна поринула у спогади про рідне місто з величною рікою Абель-Хорат. Вона розповідала про дивовижні вечори біля багаття, про День музики, коли великий оркестр грав на головній площі, і всі танцювали, сміялися, раділи... Було весело. До певного моменту. Тоді все й почалося — історія зі зміною сутності і Чорним Драконом.

— То це якось пов’язано? — тихо спитала Ніра.

— Що саме? — перепитала Сояна.

— Зміна сутності і поява Чорного Дракону...

— Мені здається — ні, — знизала плечима. — Хіба ви думаєте, що я обрана трьома світами, аби врятувати всіх від лютого демонюки? — засміялась вона, хоча в душі чітко розуміла — саме так і є.

Їй дійсно доведеться вбити його. І краще — якнайшвидше. Але спочатку треба здобути довіру...

— Як мені дістати друга з в’язниці? — раптом запитала світловолоса.

— Якого ще друга?

— Це довга історія...

Дівчата перезирнулися.

— Ми любимо довгі історії! — захихотіли вони.

— Ну... я втекла з дому потайки. А він поїхав за мною. Я розлютилась на нього. І саме тоді нас спіймали стражі Тристанії. Я сказала, ніби він до мене чіплявся... Їх це влаштувало, його й забрали. А мені ж потрібна його допомога. І я… погано вчинила. Тепер треба якось витягти його.

— Якщо він у головній в’язниці — це непросто. Можна звернутись до твого наставника. Або до Імліра. Його можуть звільнити тільки, якщо хтось з них візьме його в учні.

— А чому так складно?

— Думати треба було, — лагідно стукнула її по чолі Кішка.

— Сама знаю... — висолопила язика Сояна у відповідь.

— Відбі-ій! — пролунало з коридору.

Дівчата дмухнули на свічку посеред круглого столу і розійшлися по ліжках. Сояна швидко заснула, а прокинулась, коли перші промені сонця вже торкалися вікон.

На голові — хаос. На ліжку — ще більший. Дівчина пішла в умивальню, привела себе до ладу, одягла шкільну форму, взяла меч і, глянувши в дзеркало, вискочила за двері.

Її сусідки ще бачили сни. Ніра обіймала подушку, уявляючи, що це її прекрасний лицар. А Трояш, навпаки, крутилась, скривившись, ніби когось била.

Сояна вийшла в пшеничне поле. Був останній місяць весни, і зелена пшениця виблискувала під сонцем. На деревах уже співав соловей, а вітер грався світлом і листям.

Обережно ступаючи босими ногами по землі, вона знайшла в полі маленький острівець без рослин, де земля ще не була зорана. Такі місця використовували робітники для відпочинку. Круглий клаптик, оточений стіною з високих рослин, виглядав затишно і нагадав їй Карід.

Її біле волосся виблискувало у променях світанку.

 Сояна змахнула мечем — сталь зі свистом розрізала повітря, мов стріла, випущена з натягнутого лука. Вона зробила кілька вправних прийомів: удар справа — блок, поворот — різкий замах знизу. Кожен рух був точним, відточеним, мов у бойовому танці. Свист меча розливався полем, зливаючись із ранковим співом птахів.

Вона зробила крок уперед, потім стрибок — і на мить завмерла у повітрі. Навіть не одразу зрозуміла, що зависла над землею. Коли поглянула вниз, побачила, що її ступні не торкаються ґрунту. Всього кілька сантиметрів, але це було достатньо — її енергія піднялась на новий рівень.

— Нарешті… — прошепотіла вона.

Склала пальці в бойовому заклинанні, різко опустилась на землю і, не втрачаючи ритму, зробила оберт і ковзнула ногою по землі в сидячому положенні, завершуючи елемент підкому. Земля під нею злегка здригнулась від імпульсу сили.

Коли тренування підійшло до кінця, Сояна підвелась, вдихнула глибше і опустила меч. На долонях залишились свіжі мозолі, а на гомілках — низка дрібних подряпин, з яких виступила кров, повільно пробиваючись крізь шкіру.

Раптом перед нею, наче з повітря, з’явився Кайро. Він мовчки поставив перед нею її взуття. Жодного слова, жодного погляду — лише короткий жест. Потім розвернувся і пішов.

Сояна також нічого не сказала. Просто взулася, підняла меч і рушила в інший бік — до своєї кімнати.

Коли вона зайшла, подруги лише починали прокидатися. Сояна випила половину глека води і пішла до душу. Тепла вода змила втому з тіла, а ароматичні олії й благовонія наповнили ванну парку легким запахом лаванди й жасмину. Коли вона вийшла, тіло її свіже, волосся блищало, а шкіра була приємно натягнута і чиста.

Після легкого сніданку дівчата вирушили в місто, згідно з планом, складеним напередодні ввечері. Троє красунь йшли неквапливим кроком по головній вулиці Тристанії. Обабіч дороги тягнулись ряди прилавків. Зранку до вечора тут працювали денні торговці, а зі смеркання до світанку — нічний базар, де торгували інші — часом з цілими родинами, що передавали цю справу з покоління в покоління.

Юнаки озирались, проводжаючи дівчат поглядами, але ті лиш усміхались один одній — у них був інший настрій. Сьогодні був день для веселощів, а не для флірту.

За недовгий час вони зупинились перед великими дерев’яними дверима майстерні. Їх зустрів літній чоловік з щирою усмішкою на обличчі. І не дивно — дівчата виглядали як ті, хто цінує якість і стиль, і саме такі клієнтки завітали до його лавки.

— А ось і ви! — вигукнув господар крамниці, радісно розкривши обійми. — Які у нас сьогодні побажання? Щось легке й квітчасте? Чи, може, щось елегантне й витончене? — останні слова він вимовив, затримавши погляд на Сояні з оцінювальним блиском в очах.

Може, я й помилилася… Можливо, він усміхнувся не через те, що ми — постійні клієнтки, а з інших міркувань, — подумала Сояна, але нічого не сказала.