Читати книгу - "Аптекар"

у нас є ціла вулиця шкоцька, де живуть їхні купці. А Рамзей має свою школу шермерки. До нього приїжджають і з інших міст, або й він часом виїжджає, коли його науки потребує дуже груба риба. А знаєте, — доктор підвівся, збираючись іти, — я вас запрошу на наші посиденьки. Ми збираємося час від часу у шинку „Під трьома гаками“. Така, знаєте, своя компанія. Бо з часом друзів треба вибирати, як зброю. Там буде також і Рамзей. А ще особа, яку ви знаєте, доктор Калькбреннер. Він дещо демонізований, але загалом цікава персона.

— Однак він не був серед тих, хто приймає іспити.

— Ні-ні, він надто незалежний. Тому в магістраті його не люблять. Зате він робить те, чого інші не роблять. А саме — трепанацію черепа. Про інші його революційні кроки в хірургії поширюватися не буду, бо все це нелегально і таємно.

— Про нього розповідають, що він знається з дияволом. Що дало підстави для таких чуток?

— Народ у нас забобонний, як, зрештою, і багато де. Десь у Андалузії Калькбреннера уже б спалили. Він прибув до Львова разом із вами, але встиг запанувати в уяві тутешніх марновірів. Про вас принаймні він відгукувався дуже позитивно.

— Дивно. Ми майже не знайомі.

Доктор Геліас поглянув на мене і сказав:

— Завдяки вам він урятував своє життя. Шкода, що ціною вашого ж товариша. У нього є своя широка клієнтура. У нас, знаєте, полюбляють більше іноземців. Мабуть, скоро ви й самі це на собі відчуєте.

Він говорив це, не спускаючи з мене очей, мовби даючи знати, що йому відомо щось більше, аніж проговорено вголос. Ми попрощалися, домовившись зустрітися у шинку».

Розділ 7. НАУКА МЕЧА

Кат міста Львова Каспер Яніш перебрав свій вельми поважний фах від батька, ката міста Сянока, у якого був за підмайстра, і виконував свою роботу з запопадливістю й пильністю. Місто було задоволене його відповідальною працею і справно платило йому як за тортури й екзекуції, так і за інші, не менш поважні обов’язки, довіривши катові ще й місцевий будинок розпусти, який містився на маленькій вуличці під Високим Замком, простісінько над шинком Герцля Ґнауфа «Під Жовтим Простирадлом».

Також кат мав за обов’язок виловлювати бездомних псів і котів, виганяти свиней з міста, за кожну таку свиню отримуючи винагороду, повинен був наглядати за в’язницею, порядкувати в ній, постачати в’язням свічки і сіно за кошт міста. Звісно ж, з усім тим він сам упоратися не міг, тут йому на допомогу ставали підмайстри. Кат почувався справжнім господарем міста, і громада міста не забувала йому віддячувати, оплачуючи не тільки роботу, але й усі знаряддя його праці, закупівлю дров і соломи для спалення, дерева на шибеницю й поміст. Також громада дбала про його будиночок — за свій кошт і піч переставила, і клямки на дверях поміняла, ба й на ліки й лікування він міг отримати кошти, а якби помер, то місто його б і поховало.

Усі види страт були виразно покласифіковані, і злочинець, чекаючи вироку суду, уже й сам добре знав свій рішенець. Злодіїв за крадіж, яка перевищували три гроші, страчували. За крадіж, здійснену вдень, карали мечем, а за нічну — мотузкою. Паліїв та чарівниць спалювали, як інколи й винних у мужолозтві, жінок-злодюжок і чужоліжниць та різних шахраїв топили, матерів-дітоубивць та тих, хто виходив заміж удруге, не повідомивши про перше заміжжя, могли втопити, а могли й живцем у землю закопати. А вже відсічення голови — вважалося стратою гоноровою, але водночас доволі універсальною, тож застосовували її деколи й для згаданих вище злочинів, бо така страта привертала куди більше уваги і мала неабиякий розголос. Особливо, якщо вона не обмежувалася лише відсіченням голови. Ґвалтівника і вбивцю Якуба Зємбку у 1645-му спочатку розпеченими кліщами шарпали просто на Ринку, відтак вдруге його шарпали вже за брамою, і там, на тім місці, де він зґвалтував і убив дівчину, розрубали на чотири частини і розвісили на палях. А одну дітовбивцю спочатку публічно до крові висікли різками, а потому мали зашити в шкіряному мішку разом із псом, півнем, мавпою і ящіркою та кинути в річку. Такий був вишуканий присуд, але, коли Каспер подав лавникам рахунок за волячу шкуру та мавпу, ті вирішили обмежитися стратою мечем.

Першою стратою, яку здійснив Каспер власноручно, було спалення. Сталося це у 1641 році. Суддя оповів, що затримали шахрая, який видавав себе за священика-бернардинця. Такий собі Альберт Віроземський, вступивши до монастиря францисканців та побувши там щось із рік новаком, вирішив, що життя в монастирі йому не до шмиги. Отож він викрав печатку в настоятеля і виготовив папір, що начебто він священик ордену й може пошлюбити, висповідати, похрестити дітей, запричащати й поховати. Ото з тим папером він і став їздити селами в околицях Львова й правити службу. А що мав язик добряче нагострений, то умів наплести багато чого. Врешті його упіймали й ув’язнили. За шахрайство його чекала страта. І тоді він вдався до жахливого чину: вирішив продати душу дияволу.

Він проколов пальця і написав кров’ю на папері, що віддається під владу диявола, зрікаючись Господа Бога і Матері Божої, аби-но тільки лихий визволив його з в’язниці. Цироґраф той заховав за пазуху. Диявол не забарився і постав перед ним в образі юнака, порадивши, аби задля свої свободи називав себе в суді священиком. Альберт слухняно виконав цю пораду. Тоді диявол сказав йому, що тепер залишається хіба ножем заколотися або повіситися, коли не хоче смажитися на вогні. Альберта це здивувало, і він показав свого цироґрафа, але диявол сказав, що документ оформлений не так, як належиться. Він дав Альберту папір і перо, а також ножа, аби той надрізав середнього пальця на лівій руці і записав те, що диявол йому подиктує, а щойно тоді він тієї ж таки ночі порятує Альберта.

Бідолаха повірив і в одному цироґрафі відрікся від Господа Бога, а в другому записав свою душу дияволу, про що на суді признався.

— І що ви гадаєте? — завершив розповідь суддя, посвячуючи ката в подробиці справи. — Він усіх нас переконував, що дійсно бачив диявола, який приходив до нього крізь стіну. Але чорт був хитрий. Він