Читати книгу - "Астальдо"

— Я хотів сказати, що давно не бачив тебе, оtorno, — спокійно говорить Фіндекано, — багато кіл світла. Чому б нам не сісти поруч — онде, біля Ваніяр, я бачу два вільних місця, і не подивитися змагання разом?

Він простягає руку, дивлячись просто в очі побратима. І з полегшенням бачить в тих очах тихий захват і давню братерську ніжність.

— Астальдо, — говорить Майтімо з таким знайомим усміхом, — мій Астальдо… Я дійсно давно тебе не бачив. Моя провина — мав багато роботи. Але тепер татко закінчив свою велику справу, і ми будемо зустрічатися частіше.

Руссандол стискає приятелю руку, а потім не витримує і пригортає до себе під гнівним батьковим поглядом. Фіндекано крадькома позирає вгору. Шалена Трійця Феанаріонів має такий вигляд, наче під їхніми ногами розверзлося провалля. А от Макалауре усміхається ледь помітно… Поруч з ним заціпеніли близнята з однаково розгубленим виразом на ніжних личках.

— Ходімо, оtorno, — продовжує Майтімо, — там дійсно є два місця, і досить зручних, як на мій погляд…

Вони відходять трохи вбік, і вмощуються на мармуровій лаві поміж Ваніяр. Фіндекано тепер має змогу поглянути на другий бік поля. Його гострий зір Ельда відшукує батькове лице. Вираз обличчя князя Нолофінве не віщує нічого доброго — це лик крижаної статуї.

— О, між вогнем та кригою, — співуче говорить Руссандол, — нам доведеться тяжко, милий брате…

— Але ж вона варта цього, наша оtornasse?

— Варта, побратиме, — всміхнувся Майтімо, — звісно ж варта… Ну, оповідай… Де ти змагаєшся нині?

— Стріляю з лука. А ти? Звісно на мечах?

— Атож… А що ти приніс під благословення Валар?

— Татко покладе разом з іншими виробами Аttea Nosse зроблену мною пектораль з червоного золота. Два соколи Ороме розкинули на ній крила, а очі їхні сяють зеленими смарагдами… Це дар…

— Кому?

— О, ну не діві ж дарувати зображення бойових соколів, — засміявся Фіндекано, — це прикраса для воїна-Нолдо. Здогадайся, кому личитиме червінь та смарагд?

— Ти робив її, - сказав Майтімо розчулено, — коли вважав, що я відкинув наше побратимство на догоду батькові і роду… Що ж за душа у тебе, Астальдо?

— О, не хвали мене занадто, — засміявся Нолофінвіон, — я вже збирався покинути прикрасу недоробленою, або й розплавити її у тиглі, але мене утримав від такого нерозважного вчинку Фінарато.

— Я сказав Лауральдо та цьому дурнику Наренділеві, - мовив Майтімо з несмаком, — що за кожне образливе слово, яке вони скажуть Інголемо, вони відповідатимуть особисто переді мною. Як же багато нині нестриманих осіб серед юних Ельдар, котрі вже змалечку приміряють на себе багряні плащі. Але від Лауральдо я не очікував подібного…

— Лауральдо більше мовчав, — сказав Фіндекано, — але і не спинив свого приятеля.

— Для цього теж треба бути Астальдо, — сказав Руссандол похмуро, — щоб спинити того, чиїми вустами говорить більшість. Ти навіть не уявляєш, скільки нині божевільців, подібних до Наренділя, серед Першого Дому…

— О, серед Другого не менше, — зітхнув Нолофівіон, — не сподівайся… Однак, не будемо про зле, тим більше, що всі Вишні вже явилися, а Фінве, Великий Князь Нолдор, зайняв своє місце поруч з ясновельможними Інгве та Ольве. Але що ти приніс на розгляд Вишніх?

— О, мені не було часу на власну роботу, — мовив Майтімо, — бо я весь час був при батькові. Він довіряв тільки мені, тож моя допомога…

— А виріб твого батька — це…

— О, ти побачиш… Це неймовірно… Uqetima[102]… Ти побачиш… Мій батько — неперевершений… О, можливо він в чомусь занадто… Занадто палкий… Але він… він — Митець. Митець, рівний Богам.

Пролунав голос срібної сурми. Це Мая Еонве, оповісник Манве Сулімо, подав знак до початку свята. Поки побратими були зайняті розмовою, Вишні явилися всі — навіть Володар Морів Ульмо, котрий відвідував не кожне свято. Сам Манве, Володар Вітрів та його жона, Повелителька Зірок, Варда Елентарі, теж зайняли свої місця, як і Ірмо, Володар Снів, зі своєю подругою, Есте-Цілителькою. Останнім явився Суддя Намо, вбраний в усе чорне, як Мелькор, і від того трохи зловісний. За ним сірою тінню майнула Валіе Вайре — Ткаля Долі.

Зроблені Ельдар речі урочисто виносили перед очі Вишніх, і багато хто з глядачів-Ельдар покинули свої місця, щоб придивитися уважніше Роботи були найрізноманітніші — пан Руміл подав до розгляду новий твір, в якому розглядалися протиріччя між fea та hrоа, князь Ольве Альквалондський та його мореплавці піднесли макет нового корабля, оригінал якого стояв нині у водах Лебединої Гавані, жони-Ваніе розгорнули сувої з чудовими тканинами, котрі мерехтіли всіма відтінками кольорів, а їхні чоловіки пишалися кошиками з плодами та золотим зерном, яке звалося Зерном Яванни. Нолдор виставили на довгі столи виготовлені ними прикраси та статуетки… Трохи далі митці від усіх трьох народів Ельдар розвісили свої малювання на найріжноманітніші теми.

Майтімо та Фіндекано теж вийшли на поле, бо Руссандол пожалівся сумовито, що на ньому вже тліє сорочка від батькового погляду. Вони покуштували Ваніярських яблук та слив, обдивилися з усіх боків макет корабля, побазікавши при тому з срібноволосим Телеро, котрий запевняв, що доходив на своєму кораблі до берегів Ендоре. Телеро, котрого звали Тіндоме, запевняв, що в Ендоре йде війна поміж Синдар та urqui, і що блукаючі Квенді-Аварі, котрі звуть себе Нандор, рушили до Егладору, під захист Ельве Сінголло.

— Ясна пані Меліян, — оповідав Тіндоме, — оточила Доріатський ліс захисними чарами. Вона ж Майе, і тому… Лихі сили останнім часом стають все нахабнішими, irch[103] супроводжують gauri[104], тож Князь Тінгол, так бо звуть його Синдар, потоваришував з Наугрім[105], і ті кують йому зброю, а також навчають цьому мистецтву тих з Синдар, хто бажає…

— Наугрім? — зацікавився Фіндекано, — говорять, що це власноручний витвір Вишнього Ауле… Ніби він вклав в них fеа, а Всевишній Еру розгнівався за це на Батька Ковалів…

— Так говорять, — погодився Тіндоме, — а ще говорять, що ці істоти нічого не роблять задарма, і ладні вдавитися від жадібності за оброблений самоцвіт…

Ельдар, які роздаровували свої вироби з радістю, котра дорівнювала радості від їхнього створення, засміялися здивовано.

— Однак, — оповідав Тіндоме, — вони створили для князя Тінгола цілий палац в камінному пагорбі. Зветься він Менегрот — Палац Тисячі Печер. Говорять, що Синдар і досі докінчують оздоблення цього палацу…

Обидва молодих Нолдо перезирнулись, згадавши свої дитячі мрії побувати в Ендоре. Зоставивши всезнаючого Тіндоме біля макету корабля, юнаки пішли