Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 3" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 234
Перейти на сторінку:
Роберто, а чим скінчив.

— Не називай мене дон Роберто.

— Це я жартома. Ми й Пабло називаємо жартома доном Пабло. Або кажемо сеньйорита Марія, теж жартома.

— Я не люблю таких жартів, — сказав Роберт Джордан. — По-моєму, під час цієї війни кожного треба називати серйозно — camarada. З таких жартів починається гнилизна.

— Для тебе політика — наче віра, — дражнила його жінка, — І ти ніколи не жартуєш?

— Ні, чому ж. Я дуже люблю пожартувати, але не тоді, коли звертаюся до людини. Це так само, як із прапором.

— А я й з прапора можу пожартувати. Хоч би з чийого, — засміялася жінка. — По-моєму, з усього можна жартувати! Старий прапор, червоно-жовтий, ми називали кров із гноєм. А республіканський, до якого додали ліловий колір, називаємо кров, гній і марганцівка. Так у нас жартують.

— Він комуніст, — сказала Марія. — А вони всі дуже серйозні люди.

— Ти комуніст?

— Ні, я просто антифашист.

— Відколи?

— Відтоді, як зрозумів, що таке фашизм.

— А давно це сталося?

— Майже десять років тому.

— Не так уже й багато, — сказала жінка. — Я двадцять років республіканка.

— Мій батько був республіканцем усе своє життя, — сказала Марія. — За те його й розстріляли.

І мій батько був республіканцем усе своє життя. І дід також, — сказав Роберт Джордан.

— В якій країні?

— В Сполучених Штатах.

— Їх розстріляли? — спитала жінка.

— Que va, — сказала Марія. — Сполучені Штати — республіканська країна. Там за це не розстрілюють.

— Все одно, добре мати діда-республіканця, — сказала жінка. — Це свідчить, що кров добра.

— Мій дід був членом Національного комітету республіканської партії,— сказав Роберт Джордан. Це справило враження навіть на Марію.

— А твій батько й досі служить Республіці? — спитала Пілар.

— Ні. Його вже нема на світі.

— Можна запитати, як він помер?

— Він застрелився.

— Щоб уникнути тортур?

— Так, — сказав Роберт Джордан. — Щоб уникнути тортур.

Марія дивилася на нього очима, повними сліз.

— Мій батько, — сказала вона, — не міг дістати зброї. Як добре, що твоєму батькові пощастило дістати зброю.

— Так. Йому пощастило, — сказав Роберт Джордан. — Може, поговоримо про щось інше?

— Виходить, у нас з тобою однакова доля, — сказала Марія. Вона поклала долоню на його руку й зазирнула йому в обличчя. Він теж дивився на її смагляве обличчя і в очі; ті очі, коли він уперше побачив їх, здалися йому не такими молодими, як саме обличчя, а тепер стали раптом і голодні, і молоді, і жадібні.

— Ви наче брат і сестра, — сказала жінка. — Але, мабуть, це ваше щастя, що ви не брат і сестра.

— Тепер я знаю, чому в мене таке почуття, — сказала Марія. — Тепер я все зрозуміла.

— Que va, — сказав Роберт Джордан і, нахилившись уперед, провів долонею по її голові. Він цілий день хотів погладити її, і тепер, коли погладив, щось підступило йому до горла. Вона підвела голову під його долонею й усміхнулася йому, дивлячись знизу вгору, а він відчув під пальцями шорстку і водночас шовковисту гущину її стриженого волосся. Потім долоня сковзнула на її шию, й він відсмикнув руку.

— Погладь іще раз, — сказала вона. — Мені цілий день хотілося, щоб ти погладив мене.

— Іншим разом, — сказав Роберт Джордан, і голос його пролунав глухо.

— А я що? — гримнула жінка Пабло. — Маю сидіти й милуватися вами? Що ж я, по-вашому, кам'яна, чи що? Ні, дякую. Хоч би Пабло повернувся, коли вже немає нічого кращого.

Марія вже не звертала уваги ні на неї, ні на інших, що при свічці грали за столом у карти.

— Хочеш іще вина, Роберто? — спитала вона.

— Хочу, — сказав він. — Чом ні?

— От і буде в тебе такий самий п'яниця, як у мене, — сказала Паблова жінка. — І вино він п'є якесь дивне. Слухай, що я скажу, Ingles[13]

— Не Ingles. Американець.

— Ну, то слухай, американцю. Де ти спатимеш?

— Надворі. В мене спальний мішок.

— Гаразд, — сказала вона. — Ніч ясна.

— І буде холодна.

— Отже, надворі,— сказала вона. — Спи собі надворі. А твої речі хай сплять зі мною.

— Добре, — сказав Роберт Джордан. — Залиш нас на хвилинку, — сказав він дівчині й поклав їй руку на плече.

— Чому?

— Я хочу поговорити з Пілар.

— Я мушу відійти?

— Так.

— Ну, що? — спитала Паблова жінка, коли дівчина відійшла до виходу й зупинилася коло бурдюка, дивлячись на картярів.

— Циган сказав, що мені слід було… — почав він.

— Ні,— урвала його жінка. — Він помилився.

— Якщо конче треба, щоб… — спокійно і все-таки через силу вимовив Роберт Джордан.

— То ти ладен зробити це, я бачу, — сказала жінка. — Ні, не треба. Я стежила за тобою. Ти вирішив правильно.

— Але якщо треба буде…

— Ні,— сказала жінка. — Кажу тобі, це не буде потрібно. Циган тобі такого нарає…

— Пабло може бути дуже небезпечний у своїй слабкості.

— Ні. Ти цього не розумієш. В ньому не зосталося вже нічого небезпечного.

— Не розумію.

— Ти ще дуже молодий, — сказала вона. — Колись зрозумієш. — Потім до дівчини: — Йди сюди, Маріє. Ми вже поговорили.

Дівчина підійшла до них, і Роберт Джордан простяг руку й погладив її по голові. Вона потяглася під його долонею, мов кошеня. Потім йому здалося, що вона от-от заплаче. Але її губи знову стулилися, і вона глянула на нього, вже всміхаючись.

— Тобі час уже спати, — сказала жінка Робертові Джордану. — Ти подолав сьогодні довгу дорогу.

— Гаразд, — сказав Роберт Джордан. — Я піду по свої речі.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Він заснув у мішку і, як йому здалося, спав дуже довго. Мішок лежав у лісі, під скелею, що захищала його від вітру, недалеко від входу до печери. Роберт Джордан перевернувся уві сні, й під бік йому потрапив пістолет, що його він був прив'язав шнурком до руки й поклав поруч себе; коли він засинав, усі м'язи йому судомило від утоми, ноги нили, спину й плечі ломило так, що земля здалась йому м'якою, й до болю приємно було випростатися на весь зріст у теплому, підбитому фланеллю мішку. Прокинувшись, він не відразу збагнув, де лежить, потім пригадав, витяг пістолет з-під себе і, вмостившись зручніше, щоб знову заснути, обхопив рукою подушку, скручену з одягу, в який він старанно загорнув свої сандалі на мотузяній підошві.

Раптом він відчув чиюсь долоню на своєму плечі й швидко обернувся, схопивши правою рукою пістолет.

— А, це ти, — сказав він і, випустивши пістолет, висунув обидві руки з мішка й пригорнув її до себе. Він відчув, як вона тремтить у його обіймах.

— Залазь до мене в мішок, — сказав він тихо. — Тобі ж холодно.

1 ... 19 20 21 ... 234
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 3"