Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 3" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 234
Перейти на сторінку:
Ні. Не треба.

— Залазь, — сказав він. — А тоді поговоримо.

Вона вся тремтіла, і він однією рукою взяв її за зап'ясток, а другою знову легенько обняв. Вона відхилила голову.

— Іди до мене, зайчику, — сказав він і поцілував її в шию.

— Я боюся.

— Ні. Не бійся. Іди до мене.

— А як?

— Просто залазь. Місця вистачить. Хочеш, я тобі допоможу?

— Ні,— сказала вона і за мить була вже в мішку, і він міцно притис її до себе й хотів поцілувати в губи, але вона сховала обличчя в згорнену з одягу подушку й тільки міцно обхопила руками його шию. Потім він відчув, що її руки ослабли і вона знову тремтить у його обіймах.

— Ні,— сказав він і засміявся. — Не бійся. Це пістолет.

Він узяв пістолет і переклав собі за спину.

— Мені соромно, — сказала вона, не повертаючи голови.

— Ні. Не треба соромитися. Ну, прошу тебе.

— Ні. Мені соромно, і я боюся.

— Ні, зайчику. Прошу тебе.

— Не треба. Якщо ти мене не кохаєш.

— Я кохаю тебе.

— І я кохаю тебе. Ох, кохаю. Поклади мені руку на голову,— сказала вона, все ще ховаючи обличчя в подушку. Він поклав їй руку на голову й погладив, і раптом вона підвела голову з подушки й міцно пригорнулась до нього, і її обличчя припало до його обличчя, і він обняв її, й вона заплакала.

Він тримав її міцно, боячись ворухнутись, відчуваючи все її довге молоде тіло, і гладив її по голові, й цілував солону вологу на її очах, і, коли вона схлипувала, він відчував, як здригаються під сорочкою її маленькі груди.

— Я не вмію цілуватися, — сказала вона. — Не знаю як.

— А це зовсім не потрібно.

— Ні. Я хочу тебе цілувати. Я все хочу робити.

— Зовсім не треба нічого робити. Нам і так добре. Тільки на тобі забагато одежі.

— То що ж робити?

— Я поможу тобі.

— Тепер краще?

— Набагато. А хіба тобі не краще?

— Куди краще. А мені можна буде піти з тобою, як сказала Пілар?

— Так.

— Тільки не до притулку. Я хочу з тобою.

— Ні, до притулку.

— Ні, ні. Ні. З тобою, і я буду твоєю жінкою.

Тепер вони лежали, пригорнувшись одне до одного, і ніщо вже не заважало. Там, де раніше відчувалася шорстка тканина, була тепер сама ніжність, тугий, округлий притиск і довга, тепла прохолода, прохолода іззовні і тепло всередині, довге й легке, і воно міцно горнулося, міцно пригорнуте, самотнє, болісне в своїй піддатливості, щасливе, бо дарує щастя, молоде й закохане, і тепер уже все тепле й гладеньке й сповнене піддатливої, гострої, тоскної самотності, такої, що Роберт Джордан не міг більше витримати цього й спитав:

— Ти вже кохала кого-небудь?

— Ні. Ніколи.

А потім, несподівано, скам'янівши в його обіймах:

— Але зі мною робили все.

— Хто?

— Кілька чоловік.

Тепер вона лежала нерухомо, відвернувши голову, наче тіло її було мертве.

— Тепер ти не кохатимеш мене.

— Я кохаю тебе, — сказав він.

Але щось сталося з ним, і вона це відчувала.

— Ні,— сказала вона, і голос її був глухий, мертвий. — Ти не кохатимеш мене. Але, може, забереш мене до притулку. І я житиму в притулку, і ніколи не буду твоєю дружиною, і взагалі нічим.

— Я кохаю тебе, Маріє.

— Ні, неправда, — сказала вона. — Потім жалібно, немов чіпляючись за останню надію: — Але я ніколи не цілувала жодного чоловіка.

— То поцілуй мене.

— Я хотіла тебе поцілувати, але не вмію. Коли зі мною це робили, я боронилася до знемоги. Я боронилася, доки… доки один сів мені на голову… тоді я його вкусила… а потім вони заткнули мені рот і закинули за голову руки… А інші робили зі мною оте.

— Я кохаю тебе, Маріє,— сказав він. — І ніхто нічого з тобою не робив. Ніхто не може торкнутися тебе. Ніхто тебе не торкався, зайчику.

— Ти віриш цьому?

— Я знаю.

— І ти кохатимеш мене? — знов тепло пригорнувшись до нього.

— Я кохаю тебе ще дужче.

— Я постараюся гарно поцілувати тебе.

— Поцілуй мене як-небудь.

— Я не вмію.

— Ну, просто поцілуй!

Вона поцілувала його в щоку.

— Не так.

— А що робити з носами? Я завжди думала, куди ж подіти носи?

— Поверни голову отак. — І тоді їхні губи зустрілися, вона лежала, пригорнувшись до нього, і поволі її уста розтулилися, і потім, раптом, міцно обіймаючи її, він відчув, що ніколи ще не був такий щасливий, такий легкий, закоханий, буйно щасливий, без думок, без утоми, без турботи, сповнений лише величезної насолоди, і він сказав:

— Мій маленький зайчику. Моя кохана. Моя красуне. Моя радосте.

— Як ти сказав? — спитала вона, немов звідкись здалека.

— Моя радосте, — сказав він.

Так вони лежали, і він відчував, як її серце б'ється коло його серця, і боком ступні він легенько погладив її ступню.

— Ти прийшла боса, — сказав він.

— Так.

— Отже, ти знала, що будеш зі мною?

— Так.

— І не боялася?

— Боялася. Дуже. Але ще більше боялася, коли думала, як то буде, коли доведеться скидати сандалі.

— Котра зараз година? Lo sabes? [14]

— Ні. А хіба в тебе немає годинника?

— Є. Він у тебе за спиною.

— Ну, то прийми його звідти.

— Не хочу.

— Тоді подивися через моє плече.

Була перша година. Цифри яскраво світилися в темряві мішка.

— Твоя борода коле мені плече.

— Вибач. У мене нема чим поголитися.

— Мені приємно. У тебе борода русява?

— Так.

— І вона виросте довга?

— Не встигне до мосту. Маріє, послухай. Ти…

— Що я?

— Ти хочеш?

— Так. Усього. Прошу тебе. Може, якщо у нас з тобою буде все, то те, що було, розвіється, наче його й не було.

— Це ти сама придумала?

— Ні. Я так гадала, але сказала це мені Пілар.

— Вона мудра жінка.

— І ще одне, — додала тихо Марія. — Вона веліла сказати тобі, що я не хвора. Вона знається на таких речах і веліла сказати це тобі.

— Вона веліла сказати мені?

— Так. Я призналася їй, що кохаю тебе. Я тебе покохала, як тільки побачила сьогодні, і завжди тебе кохала, тільки ніколи раніше не бачила, і я призналася Пілар, а вона сказала: як я колись розповідатиму тобі про те, що зі мною було, то щоб сказала, що я не хвора. А про те, інше, вона мені вже давно сказала. Відразу після поїзда.

— Що вона сказала?

— Що людині нічого не можна зробити, поки вона сама не погодиться, і що коли я когось покохаю, то

1 ... 20 21 22 ... 234
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 3"