Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Лісбет почувалася як мішок бананів, що дуже довго пролежав на сонці. При ній не було нічого, крім ручного багажу з ноутбуком, «Вимірами» і щільно утрамбованого змінного одягу. Через «зелений коридор» вона безперешкодно пройшла до ескалатора, а на площі, де зупинялися автобуси, її зустріла нульова температура і снігова каша під ногами.

Вона трохи нерішуче повагалася. Все життя їй мимоволі доводилося вибирати дешевшу альтернативу, і вона через силу звикала до думки, що відтепер є власницею трьох мільярдів крон, які вона власноруч викрала шляхом хакерської інтернет-комбінації, а просто кажучи, тим способом, який здавна називається шахрайством. За кілька хвилин вона махнула рукою на свої звичні правила і підізвала таксі поблизу. Назвавши таксистові адресу на Лундаґатан, вона майже відразу ж і заснула на задньому сидінні.

Тільки коли таксі зупинилося на Лундаґатан і шофер її розштовхав, вона зрозуміла, що сказала йому не ту адресу. Вона виправила свою помилку і звеліла шоферові їхати далі до Гьотгатсбаккен. Видавши йому гарні чайові в американських доларах, вона, чортихнувшись, висадилася прямо в глибоку калюжу біля хідника. Лісбет приїхала одягнена в джинси, майку і тонку вітровку, з сандалями і тонкими гольфами на ногах. Дошкандибавши через дорогу до магазину, вона купила шампунь, зубну пасту, мило, кефір, сиру, яєць, хліба, заморожені фрикадельки, каву, чай у пакетиках, консервовані огірки, яблука, велику упаковку піци і пачку сигарет «Мальборо лайт», розплатившись за покупки карткою «Віза».

Вийшовши знову на вулицю, вона не відразу вирішила, куди звернути. Можна було піти по Свартенсґатан в один бік або по Хьокенсґатан в інший, у напрямку Шлюзу. Якби вона вибрала Хьокенсґатан, їй довелося б пройти повз редакцію «Міленіуму», де був ризик зустрітися ніс у ніс з Мікаелем Блумквістом. Урешті-решт Лісбет вирішила не накидати гак тільки для того, щоб уникнути з ним зустрічі. Тому вона попрямувала у бік Шлюзу, хоча цей шлях був трохи довший, і потім звернула на площу Мосебакке. Вона пройшла навскоси мимо статуї Сестер біля «Сьодра театерн» і піднялася сходами, що вели до Фіскарґатан. Нагорі Лісбет зупинилася і задумливо подивилася на дім. Тут вона не почувала себе «вдома».

Вона роззирнулася навкруги. Провулок був розташований ізольовано в центрі Сьодермальма,[22] тут не було транзитних магістралей, і це їй якраз подобалося. Тут зручно було спостерігати за тим, що діється на вулиці. Влітку ця вулиця, можливо, і ставала популярним місцем прогулянок, але взимку по ній ходили тільки ті, у кого були справи по сусідству. Ніде не видно було ні душі і, найголовніше, не було нікого, кого б вона знала і хто, відповідно, міг би впізнати її. Лісбет поставила покупки прямо на снігову кашу і стала шукати ключ. Піднявшись на горішній поверх, вона відімкнула двері з табличкою, на якій було написано «В. Кюлла».

Ставши власницею великої суми грошей і тим самим забезпечивши собі фінансову незалежність поки й віку її (або ж поки кінчаться майже три мільярди крон), Лісбет насамперед зайнялася пошуками нового житла. Клопоти, пов’язані з придбанням квартири, були для неї чимось абсолютно новим. Ніколи в житті їй ще не доводилося витрачати гроші на щось більше, ніж звичайні споживчі товари, які можна купити за готівку або на виплат під невеликі відсотки. Найбільші її витрати були пов’язані з покупкою комп’ютерів і легкого мотоцикла «Кавасакі». Його вона придбала за сім тисяч крон — величезну суму, як на її мірку. Приблизно на таку ж суму вона накупила до нього запчастин і потім кілька місяців присвятила тому, щоб власноручно перебрати мотоцикл по деталях і довести його до ладу. Вона мріяла про автомобіль, але не зважилася його купити, не знаючи, як зібрати такі гроші.

Покупка житла була, як вона здогадувалася, справою значно складнішою. Вона почала з того, що стала читати оголошення про продаж квартир у вечірніх випусках газети «Даґенс нюхетер», і незабаром виявила, що це само по собі ціла наука.

Нічого не втямивши в таємничих абревіатурах, якими були наповнені оголошення, вона, почухавши потилицю, для проби зателефонувала за кількома телефонами, не знаючи заздалегідь, про що потрібно запитувати. Скоро вона відчула себе такою дурепою, що припинила ці спроби, а замість цього вирішила піти і на місці подивитися на все своїми очима. Першої ж неділі Лісбет побувала за двома адресами, де продавалися квартири. Перша була на Віндрагарвеґен на острові Реймерсхольм — це виявилася світла чотирикімнатна квартира в будинку з видом на Лонгхольмен і Ессинґен, і тут їй би сподобалося жити. Друга, розташована на Хеленеборґсґатан у районі Хорстюлла, була вбогою норою з видом будинку навпроти.

Складність полягала в тому, що Лісбет, по суті, сама не знала, де вона хоче жити, яким має бути її житло і які вона зобов’язана висувати вимоги, купуючи його. Досі вона ще ніколи не замислювалася над тим, яка повинна бути альтернатива тим сорока семи квадратним метрам, на яких вона провела своє дитинство і які стараннями Хольгера Пальмґрена перейшли в її власність, коли їй сповнилося вісімнадцять років. Усівшись на продавлений диван у кімнаті, що правила одночасно за вітальню і кабінет, Лісбет задумалася. Квартира на Лундаґатан виходила вікнами у вузький двір і була тісна і незатишна. Вікно спальні дивилося на брандмауер шпилястої стіни. З кухні виднілися стіна будинку, що виходив фасадом на вулицю, і двері до підвалу, де містився якийсь склад. З вікна вітальні можна було бачити вуличний ліхтар та кілька гілочок берези.

Отже, першою вимогою буде, щоб з її нової квартири відкривався гарний краєвид.

Вона завжди мріяла про балкон і заздрила удачливішим сусідам з горішнього поверху, які могли у спеку літньої днини посидіти з пляшкою пива під маркізою на своєму балконі. Тому другою вимогою буде, щоб у квартирі був балкон.

Яким має бути її житло? Вона пригадала квартиру Мікаеля Блумквіста на вулиці Белльмансґатан. Це була мансарда, переобладнана з горищного приміщення, вся квартира була єдиним простором у шістдесят п’ять квадратних метрів без перегородок. З вікон відкривалася панорама на ратушу і Шлюз. Лісбет там дуже подобалося. Їй хотілося жити в затишній, не заставленій меблями квартирі, в якій не потрібно довго морочитися з прибиранням. Це буде