Читати книгу - "Дотик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та Александр не мав наміру залишатися. Майже все, що він заробляв, ішло в потаємну схованку за непримітною цеглиною в огорожі заводського двору. Він не мав довіри до банків, особливо до місцевих. Рік 1857-й став свідком краху закладу під назвою «Вестерн-бенк»; наслідки цього краху були страшними для промисловості, комерції та заощаджень простих вкладників.
Він і досі жив у своєму кутку, купував поношений одяг, а один раз на місяць сідав на поїзд до сільської місцевості, де купався у тихому гірському ручаї та прав у ньому свою одіж. Найбільше грошей витрачав Александр на їжу. Він зростав так швидко, що його шлунок постійно бурчав від голоду. Секс у його житті ще не з’явився, бо він постійно був надто вже змореним, щоб прагнути його.
I ось настав день, коли він отримав аркуш паперу від містера Конела, який марно благав його залишитися. У документі зазначалося, що Александр закінчив трирічне учнівство з задовільними результатами; що він вміє варити по металу, паяти, працювати з паровим молотом та прокатним станом, гнути труби та листове залізо, а також за необхідності може зібрати з деталей паровий двигун, бо добре розуміє принцип його роботи, знає теорію та механіку пари і має хист до гідравліки.
Його знання значно перевершували знання будь-якого працівника фірми «Ланарк Стім», і навіть містера Конела. Це сталося завдяки тому, що Александр по неділях відвідував бібліотеку Університету Ґлазґо, і цю самоосвіту він вважав значно кориснішою за відвідини церкви. Користування цією бібліотекою було суворо заборонено будь-кому, окрім студентів університету, але Александр, не боячись перешкод, забезпечив собі пропуск, видуривши його у одного старшокурсника, котрому безпробудне пияцтво завадило цим пропуском користуватися.
Заховавши золоті монети у подвійному дні свого ящичка для інструментів, Александр пішов пішки через графство Камберленд до Ліверпуля. І ніс він той ящичок легко, наче перо. Кілька днів він милувався неперевершеною красою та спокоєм цього найкрасивішого з усіх графств Англії, а потім увійшов до другого за розмірами міста Великої Британії; так само брудного, як і Ґлазґо, але з трохи чистішим повітрям.
Ні, він не збирався залишатися у Ліверпулі. Александр хотів знайти корабель, який вирушав до Каліфорнії та її золотоносних родовищ. І знайшов «Квінніпіак», який стояв на приколі. То був корабель нового типу: дерев’яний трищогловий вітрильник з паровим двигуном, який обертав ґвинт, а не колесо з лопатками. Капітан корабля, який водночас був і його власником, зрадів можливості користуватися послугами юнака, який добре знався на морських парових двигунах. І це знання він засвідчив під час жорсткого екзамену, влаштованого йому механіком просто на робочому місці. Бо жоден янкі не довіряв шматку паперу.
Вантаж «Квінніпіаку» був різноманітним: гірничодобувне устаткування на кшталт трамбувальних машин та величезних чавунних реторт, про призначення яких Александр міг лише здогадуватися, парові двигуни, дробарки. Але були там також і мідні штуцери, шеффілдські ножі, шотландський віскі та порошок карі.
— Розумієш, там зараз іде громадянська війна, — пояснив механік. Усе залізо та сталь у Сполучених Штатах ідуть на гвинтівки, гармати та інше військове спорядження, тому каліфорнійці купують усе необхідне в Англії.
— А ми заходитимемо до Нью-Йорка? — спитав Александр, якому страх як хотілося побачити оте славетне місто мрій та сподівань.
— Ні, ми зайдемо до Філадельфії, але лише для того, щоб поповнити запаси вугілля. Вітрилами ми користуємося лише за необхідності — паровий хід швидший та пряміший, бо не треба йти галсами, підлаштовуючись під вітер, легше долати супротивні течії.
Коли «Квінніпіак» вийшов з Ірландського моря в Атлантичний океан, Александр швидко збагнув, чому капітан так зрадів вправному помічникові механіка: Старий Гаррі, як його всі величали, страждав на хитавицю і через силу виконував свої обов’язки, постійно хапаючись за відро, у яке він блював.
— Це мине, — повторював Старий Гаррі, хапаючи ротом повітря, — але як же воно мені осточортіло!
— Йди на своє ліжко, старий злобний віслюче, — наказав йому Александр. — Я сам упораюся.
Але згодом Александр виявив, що не так то просто — вправлятися з механічним звіром і забезпечувати його бездоганну роботу в бурхливому морі і що то була безперервна робота для двох чоловіків. Він відчув полегшення, коли два дні по тому Старий Гаррі знову з’явився в машинному відділенні, нарешті перемігши свою хворобу. Великий кінцевий підшипник колінчастого валу мав схильність перегріватися через погану якість змащувальної оливи, і то не було недоглядом з боку Гаррі, то було проблемою всіх тогочасних олив. Котел час від часу виробляв надто сильний тиск, а один з кочегарів, пристрастившись до шотландського віскі, ледь не впився до смерті. Перший висновок Александра стосовно американців був такий: вони набагато менше зважали на соціальний стан людини, аніж англійці чи шотландці. Гаррі був старшим механіком, однак він залюбки підміняв кочегара, лопатою підкидаючи в топку вугілля; а коли другий кочегар загадковим чином випав за борт після великого картярського виграшу, за лопати взялися і всі три помічники капітана. Жоден англійський або шотландський механік чи офіцер не принизився б до виконання ручної роботи, у той час як ці практичні люди воліли самі кидати в топку вугілля, аніж примушувати до цього екіпаж. А екіпаж складався з матросів у повному сенсі цього слова: вони не могли змиритися з думкою, що їхня професія піде в небуття через якогось небезпечного залізного звіра, що причаївся у череві корабля та попихкував парою.
Вони стали до причалу в Делавері через дванадцять днів після виходу з Ліверпуля, але Александр так і не зійшов на берег, щоб подивитися Філадельфію. Відряджений наглядати за доставкою вугілля, він увесь час провів за тим, що спостерігав, як вугільники ставлять мішки з вугіллям у вугільній коморі, а Старий Гаррі та капітан з помічниками зійшли тим часом на берег і подалися до ресторану, де їм страх як хотілося поласувати крабами.
Погода встановилася тиха і ясна, тому красень корабель, чахкаючи двигуном і рухаючись на південь, спалив менше вугілля, ніж розраховував Старий Гаррі. Це сталося завдяки тому, що дув попутний вітер і на допомогу паровому двигуну підняли передні кромки вітрил. І лише поблизу Флоріанополіса в Південній Бразилії котел довелося загасити через те, що скінчилося
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дотик», після закриття браузера.