Читати книгу - "Смарагдова планета"

— Боюсь, Лукаре, ти мене не за того приймаєш, — почулось у відповідь.

— Ах, ти так! — несподівано скипів паліденець. — Ану встань!

Арсей почав неквапливо підводитись, і в цьому русі вже було щось нове, ось тільки що саме — Лукар ніяк не міг збагнути. Він схопив свого в’язня за плечі, різко крутнув його і раптом опинився віч-на-віч і з сильним, рішучим, готовим до боротьби тернійцем, на обличчі якого не залишилося жодного сліду від побоїв.

— А-а-а… — вирвалось з вуст паліденця. Рука сама потяглась до кобури, однак було вже пізно.

Арсей кинувся на супротивника, збиваючи того з ніг, і ще у падінні відчув під пальцями тоненьку металеву пластинку. Вже на підлозі ошелешений Лукар зрозумів усе і розкрив рота для безсилого розпачливого окрику, але раптом немов би дві гострі крижані бурульки увіткнулися йому в очі, пронизуючи наскрізь і тіло, і душу, наповнюючи свідомість безмірним тоскним холодом.

Відчуваючи, що ось-ось знепритомніє, Лукар зібрав останні сили і різко відштовхнув тернійця.

Той, очевидно, вже не чекав опору, бо легко відлетів до стіни і, вдарившись об неї головою, залишився лежати на підлозі.

Паліденець, майже не контролюючи себе, вихопив бластера, обома руками навів його на нерухоме тіло і натиснув на спуск. Розпечений плазмовий потік прошив Арсея наскрізь, і він засіпався у передсмертних конвульсіях, а Лукар не відпускав пальців доти, аж поки від тернійця не залишився тільки попіл. Тоді схопив якусь ганчірку, гарячково позмітав усе докупи, кинув до унітаза і кілька разів спустив воду.

В голові несподівано залунало нав’язливе: «А тепер спати, спати, спати», і Лукар, впавши просто на бетон, відразу поринув у важке, без сновидінь, забуття.

Арсей витягнув сплячого паліденця на ліжко, востаннє поглянув йому в обличчя і рушив до дверей. Все вийшло настільки вдало, що годі було й сподіватись на краще, і тільки одне запитання ніяк не знаходило для себе відповіді: «Чому він так легковажно відкинув версію, що я — другий тернієць із потерпілого корабля?»

Арсей стояв біля вікна і мовчки дивився у степ, на який поволі спадали сутінки. За якихось десять кілометрів звідси знаходились надсекретні корпуси Фізичного сектора, однак потрапити туди бодай на короткий час так і не вдалось. Із глибин пам’яті раптом виринуло втомлене обличчя Феліса і його глухуватий голос: «Є надзвичайно тривожні відомості проте, що у Фізичному секторі Теркоса розробляється якась диявольська зброя. Арсею, ми дуже сподіваємось на вашу допомогу в цій справі. Якщо інформація підтвердиться, то це означатиме, що світ стоїть на порозі першої космічної війни. Теперішнє керівництво Палідена не зупиниться ні перед чим, особливо в умовах, коли інші цивілізації абсолютно не готові до такого повороту подій. Нас усіх чекатиме щось жахливе, але ми хоч знатимемо, проти чого треба боротись».

«А як же ваша організація?» — запитав тоді Арсей. «Ті тернофіли, яких ми зуміли підготувати до роботи у Фізичному секторі, безслідно там позникали»… Пробач, Фелісе, пробач, зробити що-небудь у цій справі такі не вдалось, проте вже навіть звідси можна зробити висновок, що у фізиків відбувається щось дуже серйозне.

А ось те головне, заради чого він і прибув у Біологічний сектор бази, схоже, наближається до щасливої розв’язки.

За допомогою місцевих тернофілів був розроблений детальний план визволення Ореса, де передбачались найменші дрібниці, і тепер Арсей з посмішкою згадував свою Ольдегорську авантюру. За вікном вже зовсім стемніло, і цифри на годиннику невідворотно наближали початок проведення операції.

У точно визначений час Арсей стояв під дверима п’ятої лабораторії і ніяк не міг стримати шаленого калатання серця. Вхід було розблоковано, двері легко відкотилися вбік, і тернієць, переступивши поріг, опинився у широкому коридорі. По ньому необхідно пройти кільканадцять кроків вперед і повернути у треті двері ліворуч. Слабеньке світло сигнальної лампи освітлює невеличку кімнатку, стіл з терміналом, якийсь складний пристрій і там, під стіною, високе лікарське ліжко-стіл. На ньому із заплющеними очима лежить Орес, і його спокійне рівномірне дихання змушує радісно завмерти на місці. Через мить заціпеніння спадає, Арсей щодуху кидається до розшуканого в цьому страшному світі друга з майже непереборним бажанням схопити, затрясти, розбудити, і лише в останню мить опановує себе та зупиняється. Повільно проводить долонями над химерним плетивом дротів і, переконавшись, що вся сигналізація відключена, знімає з голови сплячого тонкий металевий обруч. Однак Орес продовжує лежати, навіть не ворухнувшись, і Арсей, схилившись над ним, виявляє на скронях тонесенькі металеві пластинки складної форми. Якийсь час уважно вивчає спосіб їх закріплення і, не виявивши нічого небезпечного, різко висмикує. Орес легенько стогне, але його очі заплющені. Тоді Арсей кладе товаришу долоні на чоло і так завмирає. По всьому тілу Ореса пробігає якась хвиля, обличчя оживає, і ось нарешті повіки здригаються та починають повільно підніматися вгору…

— Що за чортівня? — виразно промовив Орес і, поривчасто сівши, нерозуміючим поглядом втупився в Арсея. Потім підніс руку до голови, ледь скривився, наче щось пригадавши, і непевним голосом запитав:

— Послухай, Арсею, ми що… живі?

Той стояв мовчки, не в змозі що-небудь сказати. Орес зіскочив з ліжка, схопив товариша за плечі і легенько труснув.

— Що з тобою?

— Друже мій, — повільно вимовив Арсей, — востаннє ми з тобою бачились рівно тридцять п’ять днів тому.

Сили знову повертаються до нього, і він хапає Ореса в обійми. Той не опирався, але й не підтримував пориву товариша, явно нічого не розуміючи. Нарешті запаси емоцій у Арсея вичерпались, і він коротко прояснив суті справи. Орес вражено помовчав, усвідомлюючи почуте, потім недовірливо похитав головою і запитав:

— А як же ти мене розшукав?

— Це довга історія, — відмахнувся Арсей, — розповім коли-небудь іншим разом. Не пізніше ніж через п’ять хвилин ми повинні залишити це приміщення, — він узяв зі столу принесений із собою пакунок і подав товаришу: — Давай швидше…

Орес квапливо одягнув на себе таку ж уніформу технічного працівника, як і в Арсея, і вони удвох вийшли в коридор та попрямували до ліфта.

— Послухай, Арсею, а як же наш катер? — раптом стривоженим голосом поцікавився Орес.

— Я не займався спеціально його перевіркою, але, судячи з усього, він у цілком нормальному стані, — відказав Арсей.

— Але чому ж тоді?..

— Не знаю, Оресе, не знаю…

Вони підійшли до ліфта, і Арсей натиснув кнопку виклику. Двері миттєво розійшлись, тернійці зробили крок вперед, але раптом немов наштовхнулись на якусь невидиму перешкоду. Перед ними стояв середнього зросту чоловік, ще не старий, але вже з помітною сивиною у волоссі, і, схоже, зовсім не збирався впускати їх до