Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Оголошено вбивство 📚 - Українською

Читати книгу - "Оголошено вбивство"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оголошено вбивство" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 69
Перейти на сторінку:
міс Гінчкліф біля свинарника.

— Які це чудові створіння, свині, — сказала міс Гінчкліф, чухаючи зморщену рожеву спинку. — Цей кабанчик добре вгодований, чи не так? На Різдво матимемо смачний бекон. То що ви хочете довідатися від мене? Я вже сказала вашим людям учора ввечері, що не маю найменшого уявлення, хто був той чоловік. Ніколи не бачила, щоб він шастав у цій місцевості. Наша міс Моп каже, він прийшов сюди з Меденгем-Велса, він там служив в одному з великих готелів. Чому він не напав на когось у тому місті, якщо йому так хотілося? Не треба було тарабанитися так далеко.

На це Кредок не мав чим заперечити — і розпочав свій допит.

— Де ви були в ту мить, коли відбувся інцидент?

— Інцидент! Такі інциденти якщо й бувають, то лише на війні. Там я їх бачила — ще й не такі! То вас цікавить, де я була, коли розпочалася стрілянина? Це ви хочете знати?

— Так.

— Я стояла, прихилившись до каміна й покладаючи надії на Бога, що хтось незабаром дасть мені чогось випити, — відразу відповіла міс Гінчкліф.

— Ви думаєте, постріли були зроблені наосліп чи той, хто стріляв, ретельно цілився в якусь конкретну особу?

— Ви маєте на увазі Леті Блеклок? Звідки мені, у біса, знати? Надзвичайно важко буває зрозуміти, якими були ваші справжні відчуття або що сталося насправді, після того як усе закінчилося. Я знаю тільки, що світло погасло і що ліхтар закрутився над нами, засліпивши нас усіх, а потім гримнули постріли, і я собі подумала: «Якщо цей клятущий молодий бевзь Патрик Симонс грається із зарядженим револьвером, то він у когось влучить».

— Ви думали, то був Патрик Симонс?

— Це здавалося вельми ймовірним. Едмунд Светенгем — хлопець розумний, він пише книжки, і йому нема коли вдаватися до таких дурних витівок, а старий полковник Істербрук не знайшов би в цьому нічого кумедного. Але Патрик — хлопець дикий. Проте я ладна попросити в нього вибачення за таке припущення.

— А ваша подруга теж думала, що то був Патрик Симонс?

— Мерґатройд? Ви ліпше самі запитайте в неї про це. Проте не думаю, щоб ви чогось від неї домоглися. Вона на протилежному кінці саду. Я покличу її, якщо хочете.

Міс Гінчкліф підвищила свій і так могутній голос до справжнього реву:

— Гей, Мерґатройд!..

— Іду, — почувся у відповідь тоненький крик.

— Поквапся! Поліція… — проревіла міс Гінчкліф.

Міс Мерґатройд прибігла жвавим клусом, добряче засапавшись. Оборка спідниці в неї надірвалася, волосся вибилося з-під погано приладнаної сіточки, а її кругле добродушне обличчя сяяло.

— Ви зі Скотленд-Ярду? — запитала вона, відсапуючись. — У мене й на гадці не було, що ви прийдете. Бо інакше я б не виходила з дому.

— Нашу справу ще не передали до Скотленд-Ярду, міс Мерґатройд. Я інспектор Кредок із Мілчестера.

— Дуже приємно це чути, — недоречно бовкнула міс Мерґатройд. — Ви знайшли якісь ключі?

— Де ти була під час злочину, ось що йому треба знати, Мерґатройд, — сказала міс Гінчкліф.

Вона підморгнула Кредоку.

— Ой, лишенько, — видихнула міс Мерґатройд. — Розумію. Мені треба було підготуватися до цього запитання. Адже йдеться про моє алібі. Дайте-но хвилину подумати… атож, я була разом з усіма іншими.

— Біля мене тебе не було, — сказала міс Гінчкліф.

— Невже й справді, Гінч, мене з тобою не було? Атож, і справді не було, тепер я все пригадала. Я милувалася хризантемами. Хоч, сказати правду, ті квіти були досить-таки хирляві. А потім усе й сталося — хоч я й не зрозуміла до пуття, а що ж саме сталося, — тобто я не второпала, чи сталося щось, чи ні. Я й на мить не могла собі уявити, що то був справжній револьвер — але всім було так незатишно в темряві, а тут іще й той страхітливий вереск. Я все зрозуміла хибно, не так, як воно насправді було. Я думала, її вбивають, — це я про ту дівчину-біженку. Думала, їй перерізали горлянку десь там, у холі. Я не думала, що то він — тобто я навіть не знала, що там з'явився якийсь чоловік. Я лише почула голос, ви знаєте, і той голос наказав: «Підійміть руки вгору, будь ласка».

— Він наказав: «Усім руки вгору!» — поправила її міс Гінчкліф. — І ніякого «будь ласка» там не було.

— Так жахливо думати, що поки та дівчина не зарепетувала, я фактично тішилася тим, що відбувається. Лише перебувати в темряві було дуже незручно, і хтось наступив мені на мозолю. Я там мало не померла. Ви щось іще хочете довідатися від мене, інспекторе?

— Ні, — сказав інспектор Кредок, подивившись на міс Мерґатройд із великим сумнівом у погляді. — Не думаю, щоб із ваших свідчень була якась користь.

У її подруги вихопився регіт, схожий на гавкіт собаки.

— Він записав тебе на плівку, Мерґатройд.

— Але ж, Гінч, я докладала всіх зусиль, аби розповісти йому все, що знаю, — промовила міс Мерґатройд.

— Йому не те треба, — сказала міс Гінчкліф. Вона подивилася на інспектора.

— Якщо ви дотримуєтеся географічного принципу, то думаю, наступним місцем вашого візиту буде будинок вікарія. Можливо, ви там щось і роздобудете. Місіс Гармон буде наступною. Вона має вигляд украй неуважної — але іноді мені здається, що в неї є трохи мізків. Може, не так багато, але вони є.

Коли інспектор та сержант Флетчер пішли, Емі Мерґатройд сказала, намагаючись перевести дух:

— О, Гінч, я, певно, наговорила дурниць? Я була така схвильована і збуджена.

— Не переживай, — з усмішкою відповіла міс Гінчкліф. — Загалом, я сказала б, ти відповідала дуже добре.

VI

Інспектор Кредок оглянув велику обшарпану й занедбану кімнату з приємним відчуттям. Вона дуже нагадувала йому власний дім у Камберленді. Злинялі шпалери, великі обшарпані стільці, то там, то там розкидані квіти й книжки, спанієль у кошику. Місіс Гармон, з її неуважним виглядом, із безладом, що панував у домі, та з її приязним обличчям, також здалася йому жінкою симпатичною. Але вона відразу сказала йому цілком відверто:

— Я нічим не зможу допомогти вам. Бо я тоді заплющила очі. Терпіти не можу, коли мені світять просто в обличчя. А коли гримнули постріли, то я заплющила їх іще міцніше. І подумки побажала, щоб це вбивство було тихим. Я не люблю ані вилясків, ані гуркотнечі.

— Отже, ви нічого не бачили, — сказав інспектор, поглянувши на неї з усмішкою. — Але ж ви щось чули?

— О так, інспекторе, там було що чути. Двері, які відчинялися та зачинялися, люди, що базікали всілякі дурниці й важко

1 ... 19 20 21 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оголошено вбивство"