Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

Підійшла до вікна і побачила те саме, що їй снилось: сидить батько за столом та так плаче:

— Де моя донечка, — каже, — пропала. Ніколи вже я її не побачу.

А дівчина як застукає у вікно.

— Я тут, тату! Я жива!

Вибіг батько з хати, цілує дочку, пригортає, розпитує дівчину, де була і що їй трапилось.

Все розказала дівчина, а як показала золото, то взяли мачуху заздрощі, і вона напалася на свою дочку, щоб і та йшла до баби Метелиці в найми, гроші заробляти. Того ж дня сама її до криниці привела і в воду пхнула.

Страшно було бабиній дочці в холодну воду поринати. Але вона не встигла дуже злякатися, бо швидко на дні опинилась і тут також дверцятка побачила; відчинила їх і увійшла в садок. Та як побачила грушки та яблука, та всякі овочі на деревах, кинулася їх рвати та їсти.

І чує вона, хтось гукає:

— А хто-то, хто по моєму садочку ходить? Хто-то мої яблучка їсть?

Оглянулась — і побачила бабу Метелицю, що з хатки виходила.

Підійшла бабуся до дівчини та й питає:

— А ти звідки тут узялася?

— Прийшла до вас на роботу найнятись, — сміливо відповідає та.

— А що ж ти вмієш робити?

— Усе, — каже дівчина зухвало, — буду вам обід варити і постіль перебивати.

— Гаразд! — каже бабуся та й повела її до хати. Тут загадала їй зварити обід.

Взялась дівчина до роботи, але як дома того не робила, то й бабусі наварила такого, що та тільки в рот набрала та й виплювала. Тоді закачала рукави та й сама коло печі заходилась: зварила доброї страви і дівчину нагодувала.

А як стала бабина дочка постіль перестеляти, то тільки разів зо два штурхнула снігову перину кулаками, зразу ж змерзла і перину покинула.

— Вже, — каже до бабусі. — Я вже перебила перину!

І стало їй видно їхню вулицю і хату, і ту криницю, що до неї всі по воду ходили. Надворі сонце і мороз, аж під ногами рипить. Люди ходять повз криницю та й скаржаться:

— Як враз перемінилася зима! Які люті морози настали! Хоч би швидше весна приходила, а то весь хліб вимерзне.

Прожила дівчина у баби Метелиці тиждень. Щодня баба сама їсти варила і свою наймичку годувала. А спала весь час на твердій, як камінь, перині, бо дівчина лінувалась її перебивати. І кожного дня бачила бабина дочка у вікно, як на їхній вулиці мороз рипів, і чула, як люди скаржились, що від такого морозу хліб у полі вимерзне.

Як минув цей тиждень, каже баба Метелиця до дівчини:

— Годі з мене такої роботи! Іди вже додому!

— Заплатіть, — каже дівчина, — то я й піду!

— То ти ще й плату хочеш? — здивувалась бабуся. — Добре, яка була робота, така буде й плата! Ходім!

Та й повела дівчину в комору, казала тут собі щось на заплату вибрати.

А в коморі купами золото й срібло лежало, а по скринях повнісінько перлів та самоцвітів насипано було. Як побачила те все бабина дочка, стала по коморі бігати, золото й срібло хапати та в кишені пхати, а потім стала у баби Метелиці розпитувати, що дорожче, — перли чи золото?

— Перли, — каже бабуся, — за все найдорожчі!

В кутку стояла перлина, така як праник завбільшки. Ухопила її дівчина та й з комори побігла і з бабою Метелицею не попрощалась. З комори вибігла в садок, з садка в криницю, а тут її також вода підхопила і наверх винесла. Вилізла дівчина з криниці, біжить вулицею додому, тією перлиною вимахує і гукає:

— Дивіться, люди, якого я перла у баби Метелиці заробила!

Насходилося людей чимало, і дід та баба з хати вибігли. Розглядають перлину, а вона як розтане в руках, як потече! Бо то була простісінька льодова бурулька.

Посміялися люди з бабиної дочки! А дідова дочка за хорошого чоловіка заміж вийшла.

Іван Мисливець

Був цар і мав собі мисливця. Всю набиту дичину мисливець приносив цареві. Одного разу пішов він у ліс, і нічого не вдалося йому вбити. Забачив він на дубі птаху і хотів її застрілити. А вона говорить:

— Не бий мене, мисливцю, краще бери мене живу і неси додому, а як принесеш, то поклади на стіл і вдар.

Так він і зробив. Поклав її на стіл і вдарив, і зробилася з птахи дівчина, така красива, що на світі гарнішої нема. І каже вона:

– Іване, ти мене врятував. Моя мама, чарівниця, обернула мене в птаху. А ти мене врятував, і я буду твоя жінка, а ти — мій чоловік.

Одного разу жінка каже Іванові:

– Іди на базар і купи шовкових ниток для вишивання.

Пішов він і приніс їй різних ниток. І вона зробила за ніч килим і вишила на ньому царський палац. Устав рано Іван, а вона каже:

— Продай цей килим, і немало за нього проси.

На базарі було багато народу. Всім подобається килим, але мало охочих купити його, бо Іван дорого запросив. Прийшов на базар один міністр. Забачив він на килимі царський палац і пізнав Івана.

— Хто цей килим зробив? — питає міністр.

— Моя жінка.

Міністр купив килим і поніс його до царя. Цар дуже здивувався: хто міг таке зробити?

— Це вишила жінка вашого мисливця, — сказав міністр.

І пішов цар до Івана, щоб побачити ту жінку. Побачив цар, яка вона гарна, та й онімів. Вона щось говорить до нього, а він не годен обізватися. Цар царем, а як не говорить, то вона його за плечі — та й виштовхнула з хати. Цар сам не міг зрозуміти, що з ним зробилося, але назад вертатися соромно, і він пішов додому.

І вирішив цар позбутися Івана, щоб узяти собі його жінку. Питає цар міністра:

— Що робити з Іваном, щоб він пропав? Тоді я оженився б на його жінці.

А міністр каже:

— Хай Іван піде на той світ і подивиться, що ваш тато робить. Там він і пропаде.

Викликає цар Івана.

– Іване, йди на той світ і подивися, що там мій тато робить. Та прийдеш і скажеш мені.

Прийшов Іван додому та й каже жінці:

— Біда, сказав цар іти на той