Читати книгу - "Чарівник Країни Оз"

— Я зрубаю його, і тоді ми дістанемо одяг Страшила. Доки моргуни-ковалі лагодили Залізного Лісоруба, інший моргун, який колись був золотих справ майстром, виготовив руків'я зі щирого золота і прикріпив до сокири замість старої поламаної рукоятки. Його друзі відчистили сокиру від іржі й відполірували так, що вона сяяла, наче й справді була зі срібла.

Тож тепер Залізний Лісоруб узявся за сокиру і незабаром дерево впало до ніг друзів. Вузлик із одягом Страшила впав із гілля й покотився в траву. Дороті підібрала його, а моргуни з пошаною доправили до замку. Там вони напхали одяг свіжою чистою соломою, і незабаром Страшило вже дякував усім тим, хто взяв участь у його порятунку.

Тепер, коли друзі знову зібралися всі разом, можна було трошки перепочити. Вони провели кілька прекрасних днів у жовтому замку, де їм давали все, що потрібно для хорошого відпочинку. Та якось уранці Дороті згадала про тітоньку Ем.

— Треба повертатися до Смарагдового Міста й вимагати в Оза, щоб він виконав свої обіцянки, — сказала дівчинка.

— Так, — погодився Лісоруб, — і я нарешті отримаю серце.

— А я мозок! — радісно вигукнув Страшило.

— А я хоробрість, — задумливо промовив Лев.

— А я повернуся додому, в Канзас! — вигукнула Дороті й радісно заплескала в долоні. — Давайте вже завтра повернемося до Смарагдового Міста!

Так вони й вирішили. Наступного дня скликали моргунів попрощатися. Моргуни дуже засмутилися, що їхні рятівники полишають країну. Вони встигли так полюбити Залізного Лісоруба, що заходилися вмовляти його, аби він залишився і став правителем Краю Моргунів. Коли стало ясно, що мандрівники мають твердий намір повернутися до Смарагдового Міста, моргуни принесли їм подарунки. Тото та Леву — золоті нашийники. Дороті отримала чудовий браслет, прикрашений діамантами, а Страшило — ціпок із золотим руків'ям, щоб йому зручніше було ходити. Залізному Лісорубу дали срібний слоїк для мастила, прикрашений золотом і коштовним камінням.

Кожен із мандрівників щиро подякував моргунам, і вони довго тиснули одне одному руки, доки не стомилися.

Дороті відчинила буфет злої чаклунки, щоб наповнити кошик їжею в дорогу. Там вона побачила золоту шапку. Дівчинка одягнула її, і виявилося, що убір якраз пасує. Тож хоча Дороті анічогісінько не знала про чарівні властивості золотої шапки, вона вирішила одягнути її просто зараз, а свій чепчик поклала до кошика.

Усі приготування до мандрівки завершилися, і друзі вирушили до Смарагдового Міста, а моргуни в один голос побажали їм щасливої дороги.

14. Летючі мавпи

Певно, ви пам'ятаєте, що поміж замком Злої Чаклунки Заходу і Смарагдовим Містом не було не те що найменшої дороги, а навіть вузенької стежинки. Коли стара відьма побачила чужинців, вона вислала проти них летючих мавп, і ті притягнули Лева й Дороті з Тото. Шлях назад виявився значно сутужнішим, хоча мандрівники крокували полями, де ріс жовтець і маргаритки. Вони, звісно, знали, що треба йти просто на схід, туди, де встає сонце, і так вони й зробили. Але опівдні, коли сонце стояло просто над головою, важко було визначити, де схід, а де захід, тому подорожні швидко збилися зі шляху.

Вони йшли та йшли собі полями, а коли стемніло, на небі зійшов місяць. Тоді мандрівники вирішили зробити привал серед фіолетових квітів із чудовим ароматом, і всі, крім Страшила й Залізного Лісоруба, солодко проспали до самого світанку.

Наступний ранок видався похмурий. Проте друзі все ж таки сміливо рушили в путь, наче ані на мить не вагалися, чи правильно вони обрали дорогу.

— Якщо йти швидко, — говорила Дороті, — то рано чи пізно ми кудись прийдемо.

Та минав день, наставав інший, а вони все йшли полями, всіяними фіолетовими квітами. Страшило почав бурчати собі під носа.

— Ми точно заблукали, — нарікав він. — І якщо ми не потрапимо до Смарагдового Міста, мені не бачити обіцяних Озом мізків!

— А мені — серця, — підхопив Залізний Лісоруб. — Мені кортить якомога швидше повернутися до Смарагдового Міста. Щось наша подорож затягується.

— Річ у тім, що мені не вистачає хоробрості йти невідомо куди, — зізнався Лякливий Лев. — Це мене дуже лякає.

Дороті зовсім занепала духом. Вона сіла на траву й сумно подивилася на товаришів. Ті також примостилися поруч і почали тоскно переглядатися. Тото раптом виявив, що він занадто втомився, щоб кинутися наздоганяти метелика, який пролетів біля самісінького носа. Він сидів, висолопивши язика і важко дихаючи, сумно поглядав на Дороті, наче хотів запитати: що ж тепер робити?

— А якщо нам покликати польових мишей? — сказала дівчинка. — Вони, певно, знають, як звідси потрапити до Смарагдового Міста.

— Ще б пак! — вигукнув Страшило. — Як це ми не додумалися раніше?

Дороті свиснула в маленький свисточок, який подарувала їй Королева Мишей і який дівчинка тепер носила на шиї. Незабаром почувся шурхіт безлічі крихітних лапок, а за кілька хвилин дівчинку оточили маленькі сірі мишки. Серед них була і сама Королева. Вона запитала своїм тоненьким, писклявим голоском:

— Чим можу вам допомогти, друзі мої?

— Ми заблукали, — сказала Дороті. — Чи не скажете нам, де Смарагдове Місто?

— Звісно, скажу, — пропищала Миша. — Та воно досить далеко звідси, а ви йшли у протилежний бік від нього. — І тут вона побачила на Дороті золоту шапку. — А чому б вам не скористатися чарівною золотою шапкою і не покликати летючих мавп? Вони перенесуть вас до Смарагдового Міста за якусь годину з хвостиком.

— Я і не знала, що шапка чарівна, — зізналася Дороті. — А як нею можна скористатися?

— Заклинання написане на підкладці, — пояснила Королева, — але якщо ви збираєтеся викликати мавп, то нам краще звідси втікати. Це дуже шкодливі й розбишакуваті створіння, вони обожнюють знущатися з нас, як тільки можуть.

— А нас вони не образять? — занепокоїлась Дороті.

— Ні, ні. Вони без зайвих питань допоможуть тому, хто носить золоту шапку. До побачення! — і на цих словах Королева Мишей заховалася, а за нею втекли й усі її піддані.

Дороті зазирнула всередину золотої шапки й побачила, що на підкладці вишиті якісь слова. Вона зрозуміла, що це і є чарівне заклинання. Тож дівчинка уважно прочитала інструкції та знову надягнула шапку на голову.

— Еппі-пеппі-как! — промовила вона, ставши на ліву ногу.

— Що ти кажеш? — перепитав Страшило, який не знав, що вона робить.

— Хілло-холло-хелло! — далі вела дівчинка, ставши вже на праву