Читати книгу - "Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть"

— Хай там як, але Фібі сказала, що має розібратися з купою листів від читачів газети, але пообіцяла віднайти час, щоб переглянути результати свого дослідження, — сказала Пайпер. — Мені й самій треба впорядкувати свої стоси роздруківок, зроблених учора.

— Я вже поклав їх на стіл у їдальні, люба, — запопадливо зазначив Лео. — Гаразд, гаразд — я перенесу їх на столик у вітальню, — пробелькотів він, зустрівши невдоволений погляд дружини.

— Дякую, мій любий. Бо якщо у мене знову трапляться фантомні перейми, то це вже буде занадто. Я і близько не підійду до їдальні, поки ми не викинемо всю нечисть з нашого будинку.

— Значить, ти зараз перечитаєш зібрані матеріали, потім ще раз їх переглянеш увечері? Ти встигнеш їх підготувати ще до вечері? — жваво спитала Пейдж, складаючи подумки план дій.

— Я займуся ними в першу ж чергу, чесне скаутське! — відповіла Пайпер, піднісши руку в скаутському салюті, й додала, поглянувши на годинник: — Невеличка поправка: я займуся матеріалами в другу чергу, бо за годину нам із Ваятом треба йти до клубу «Мама і я».

Пейдж кинула на Пайпер незадоволений погляд.

— Які ще там «Мама і я», Пайпер? Вчора ми збиралися полишити свій будинок на півроку! Тобі не здається, що є речі важливіші за батьківський клуб?!

— Можливо, — погодилася Пайпер. — І ось що я хочу сказати. Останнім часом наше родинне життя аж ніяк не можна було назвати спокійним. То Ваят випадково щось утне, то будинок на нас відв’яжеться по повній програмі, і цей безлад дуже погано вплинув на нас — на всіх нас. І на Ваята теж. Так, ми — відьми. Ми знаємо своє ремесло. Але ж мій син ще надто малий, щоб осягнути, що тут коїться. І я зроблю все від мене залежне, щоб допомогти Ваяту жити настільки нормальним життям, наскільки це можна дозволити — будь певна. — Пайпер замовкла, схрестивши на грудях руки. Вигляд у неї був навіть войовничіший, аніж вона розраховувала.

— Якщо це тобі хоч якось допоможе, Пейдж, я розпитаю в Старійшин про історію Холівелл Менор, поки Пайпер з Ваятом підуть до клубу, — люб’язно запропонував Лео.

Пейдж було розтулила рота, щоб заперечити, але відразу ж його стулила, вирішивши, що нехай так і буде. Лео, що сидів за кухонним столом поруч із Пайпер, легенько кивнув.

Вираз обличчя Пейдж трохи пом’якшав.

— Ти маєш рацію. Я увесь час тільки й думаю про те, як нам примирити наше відьомське єство з нашим єством звичайної людини. — Вона простягнула руку і скуйовдила ще ріденьке волоссячко на голові Ваята. — І це тим більше, коли йдеться про мого племінника. — Пейдж кинула на Пайпер щирий і співчутливий погляд. — Бажаю вам добряче повеселитися, — сказала вона.

— Вам у нас подобається? — жваво прощебетала Селеста, жінка, у помешканні якої цього разу проводилися збори клубу «Мама і я».

Зазвичай Пайпер не подобалися жінки, які цвірінчали або щебетали, але їй так приємно і затишно було зі своїм сином займатися усім тим, чим займаються звичайні люди, що у відповідь вона аж засіяла.

— Мені подобається, гадаю, що і Ваяту також. — З цими словами Пайпер кивнула на малого: той сидів на підлозі за кілька футів від них і жартома погрожував іншому малюкові м’яким іграшковим тигром.

Вона окинула поглядом ігрову кімнату — це було велике фешенебельне приміщення, яке могло б скласти конкуренцію більшості парків відпочинку. Стіни кімнати були яскраво розфарбовані, а підлогу вкривав товстий пухнастий килим. На дальній стіні висів величезний плоский телеекран, на якому з притишеним звуком демонструвалася якась передача, присвячена вихованню дітей. Селеста виявила винахідливість і творчий підхід, розділивши кімнату на дві зони: в одному кутку знаходилися блоки іграшкового будівельного конструктора, а в другому — м’які іграшки. А ще вона поставила кілька мольбертів з пензликами та акварельними фарбами — для більш «просунутих» старших дітлахів. Для Ванта і Пайпер тут був справжнісінький рай, утім, для інших відвідувачів також.

«Тут буденно і спокійно — це вже плюс», — задоволено відзначила Пайпер.

— Як ви гадаєте, чи не зарано пропонувати бутерброди? — поцікавилася вголос Селеста.

— Та що ви! — заспокійливо махнула рукою Пайпер. — Подавати бутерброди ніколи не зарано! Колись я була професійним кухарем — може вам чимось допомогти? — Прихилившись, вона по-змовницьки стишила голос і додала: — Чесно кажучи, я просто спец у приготуванні сандвічів. Коли набуваєш необхідних навичок, вони залишаються з тобою назавжди.

Селеста розсміялася.

— Та не треба, усе уже розкладено в кухні, але якщо ви бажаєте допомогти…

— Так, бажаю. Я люблю подавати їжу до столу.

— А ви не могли б працювати у мене увечері по буднім дням? — напівжартома запитала Селеста і кивнула у напрямку кухні. — Ходімо.

— Залюбки, — докинула Пайпер і рушила слідком за хазяйкою.

Саме в цю мить вона і почула гарчання тигра.

«Ти диви, — подумала вона, — дивні звуки видають малюки під час ігор».

Швидко обернувшись і оглянувши ігрову кімнату, вона відчула, що до цього звуку з джунґлів доклав руку Ваят.

— Так воно і є, — пробурмотіла вона, помітивши злобного тигра, який явно з недобрими намірами крався з кутка кімнати.

Слід сказати, що Ваят, сидячи серед м’яких іграшок, виглядав явно зніченим і присоромленим через свій вчинок.

Пайпер мала вирішувати швидко. Спочатку слід з’ясувати найголовніше: чи помітив хто-небудь тигра?

На щастя, здається, ніхто. Шум і галас у кімнаті наразі грав на руку Пайпер. Стереозвук телевізора, притишений буквально кілька хвилин тому, раптом став дуже гучним. Він заглушив усі інші звуки в кімнаті, і гарчання тигра теж.

А той, до речі, ішов прямісінько на Пайпер.

«От і добре», — подумала вона.

Мить — і Пайпер випростувала руки й «заморозила» кімнату. І матері, і дітлахи враз завмерли, не закінчивши своїх рухів. Рухався тільки Ваят, тішачись зі споглядання демонічного тигра і намагаючись своє задоволення приховати.

«Але це йому погано вдається», — подумала Пайпер.

— От любенький! — саркастично сказала вона Бантові. — А тепер візьми сам — і пограйся з цим котиком!

Ваят захихотів і захоплено сплеснув рученятами.

Пайпер знала, що небезпека їм не загрожує. Зрештою, Ваят уже демонстрував свою здатність протистояти всіляким проявам надприродних сил. За необхідності він міг дати нечисті таку саму гідну відсіч, як і його тітоньки-чаклунки.

Утім, тигробіс мав вигляд аж ніяк не любого друзяки. А враховуючи те, що Пайпер і досі пам’ятала про подряпину на руці від недавньої сутички з гігантським цуценям, певна обережність була б не зайвою.