Читати книгу - "Позначена блискавицею"

Тітонька Йєла одного разу сказала Ерліс: “Не подумай, що я закохана в Крейона. Та він — єдиний, кого б я хотіла бачити своїм чоловіком”.

Йєла була іще молодою, і її вроди не знищили ні роки життя з нелюбом, ні постійні клопоти про дітей, однак після смерті чоловіка вона відкинула чимало спокусливих шлюбних пропозицій і врешті-решт продала крамницю. Ніщо не заважало їй тепер жити так, як вона вважала потрібним. Багата спадщина Гладкого Котьєра дала його вдові незалежність.

Йєла і Крейон змусили дівчину поглянути на світ іншими очима. Але “щасливиця” Ерліс не принесла в дім тітоньки Йєли щастя, хоч як цього хотіла. Несподіване лихо, що впало на всю країну, не обминуло і цю сім’ю.

У Гресторі почалася чорна пошесть, страшна, безжальна хвороба, яка невдовзі охопила й інші міста.

Спочатку захворіла донечка Йєли, крихітна Вєйя. І коли вона палала в гарячці, коли захлиналась від нападів хрипкого кашлю, а на тільці проступали синювато-чорні плями, що невблаганно збільшувались, Ерліс уперше в житті зрозуміла, як пече серце від болю за іншого, від неможливості допомогти тому, кого любиш. Та що вона — навіть Крейон опустив руки. Із подібною хворобою він раніше не стикався, хоча й чув про неї. “Я мушу взнати, як боротись із цим лихом! — казав він Йєлі. — Я знайду ліки! Але ж час — мені потрібен час”. А часу якраз і не було. Вейя вмирала. Та й мало не в кожному домі вже з’явилися хворі. Чорна пошесть поширювалась швидко.

За наказом Крейона мертвих не ховали, а спалювали. Коли виносили Вейю, тітонька Йела не голосила, це плакала, лише стогнала так, що Ерліс зробилося моторошно.

Недобрі передчуття справдилися: через кілька днів занедужали один за одним усі три сини Йєли, а потім і вона сама. Ерліс протрималася найдовше. Вона майже не спала й втратила лік часу, розриваючись поміж чотирма хворими, що не мали сили навіть підвести голову. Крейон не приходив. Шукав ліки чи зліг сам? Останнє було набагато ймовірніше, та дівчина не хотіла в це вірити. Вона опиралась недузі, як тільки могла, аж поки не зрозуміла: її допомога вже не потрібна ні тітоньці Йєлі, ні Йєлиним синам.

У короткі хвилини просвітління Ерліс бачила біля себе Крейона, але вона так багато думала про нього і так довго чекала його, що сприйняла це як марення.

І коли дівчина вперше надовго прийшла до пам’яті, коли переконалася, що лікар справді коло неї, то спитала, насилу ворушачи потрісканими сухими губами: “Ти… знайшов ліки?” — “Знайшов”, — відповів він.

Чудодійні ліки виявились навдивовижу простими. Відвар ірубеї, рослини, яку вважали бур’яном, значно полегшував перебіг хвороби. Ірубея росла скрізь, досить було руку простягти, щоб нарвати чималий жмуток. Тільки-но дізналися про її цілющі властивості, смерть почала відступати. Проте ні сім’ї тітоньки Йєли, ні матері самого Крейона це зілля було вже ні до чого.

…Молодість брала своє, і сили швидко поверталися до Ерліс. Коли вона достатньо зміцніла, то з радістю перебрала на себе частину хатньої роботи. Чим тільки могла, намагалась дівчина; віддячити Крейопу за його турботу. Ось коли згодилися їй уроки тітоньки Йєли! Усе в домі виблискувало чистотою. Лікар байдуже ставився до вишуканих страв, зате все, що він їв, було найсвіжішим, найкращим із того, що можна придбати на ринку. Крейон був напрочуд невибагливим, і вона легко справлялася зі своїми нескладними обов’язками.

Дні минали, Ерліс уже цілком одужала і щодня чекала, коли ж її виженуть із цього раю. Звичайно, тепер вона вміє все робити як треба і ніде не пропаде, але…

Та якось уранці Крейон запросив її зайти до кімнати, в якій вона ще жодного разу не була. їй не дозволялося навіть прибирати в ній. Ця кімната із стіпами, пофарбованими блакитною фарбою, викликала в дівчини шанобливий страх: саме там Крейон готував ліки і провадив досліди. Ерліс застигла на порозі, захоплено роздивляючись довгі полиці із чудернацьким посудом, незрозуміле приладдя, широкий стіл, теж пофарбований у блакитне…

— Я довго придивлявся до тебе, дівчинко, — мовив Крейон. — Тепер я знаю: у тебе вправні руки і швидкий розум. Самому мені важко: потрібен іще хтось, хто допомагав би і в домі, і тут… — Він обвів поглядом білі стіни. — Якщо хочеш, залишайся. Я навчатиму тебе того, що знаю сам. Можливо, з часом ти й сама зможеш лікувати інших. У будь-якому разі ці знання тобі згодяться, і ти завжди заробиш собі на шматок хліба. Попереджаю: це буде нелегко.

Такого Ерліс не чекала. Жнти в цьому домі, допомагати Крейону, вчитись у нього!..

— Я згодна, — сказала вона за мить.

— Не поспішай, дівчинко.

— Залишаюсь у тебе!

Спочатку Ерліс заходила до блакитної кімнати, як до чарівного палацу. Все тут було загадковим і незрозумілим. Коли Крейон зливав у високій вузькій склянці дві прозорі рідини і вони раптом набували молочно-білого або ж яскраво-червоного кольору, в неї усередині все завмирало.

З кожним днем невідомого ставало менше й менше. Ерліс уміла вже сама приготувати й розважити на порції найпростіші