Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дворіччя. Книга українця 📚 - Українською

Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дворіччя. Книга українця" автора Мирон Козак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 74
Перейти на сторінку:
Добрині — цьому жидовину і жидівці вдалося зробити з сина рабині, ґвалтівника й братовбивці Володимира — хрестителя Русі і навіть святого у «християнському» розумінні!)

Та повернімося до українських перекладачів Біблії. Один з них — знаний професор Іван Огієнко, пізніше митрополит Іларіон (до речі, Іван Огієнко є автором слів відомого українського романсу «Не питай, чого в мене заплакані очі» і братом прадіда видатного нашого спортсмена Сергія Бубки) — вже після того, як переклав Біблію, раптом пише фундаментальну працю «Дохристиянські вірування українського народу» (1965 рік), у якій з любов’ю і цікавістю грунтовно вивчає віру предків наших.

Відкриваємо цю прекрасну книгу професора Івана Огієнка і читаємо: «Первісна віра була міцно пов’язана з працею. Це була релігія реального життя, пізніш хліборобська, як частина життя людини, коли її віра й життя були нерозірвально пов’язані сотнями ниток... Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, а тому до природи первісна людина ставилась як до істоти живої... релігія була одухотворенням усього довкілля... Все — сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірина, каміння, дерева, вітер, зілляусе це живе, має свою душу, чоловіковидне».

Ось так, дорогі мої, — ЧОЛОВІКОВИДНЕ! Іван Огієнко був переконаний, що давньоукраїнські волхви-ясновидці уміли спілкуватися з вищими силами: «З Богом не можна говорити звичайною буденною мовою,він цієї мови не зрозуміє і не послухає. Треба знати Божу мову, і її власне знали волхви. Молитву до Бога не кожен уміє сказати належно, — вміють це найкраще волхви. Поет-співець — це також волхв, жрець, бо знає Божу волю й уміє по-божому говорити».

Ось чому всі вороги України так боялися віщого слова наших волхвів, а потім і сліпих кобзарів — їх винищували фізично, мову і пісню забороняли. Але: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине»! На українській землі, каже Ліна Костенко, «усе живе, усе неповториме, усе чекає невимовних слів». І «там досі моляться Стрибогу високі в сонці ясени».

З мовленими давно словами Івана Огієнка перегукується сказане недавно Шевченківським лауреатом Володимиром Коломійцем:

«Це справді „золотосяйний світ“, в якому щедра гра небесної води й сонячно-зоряного вогню, велика повінь срібно-блакитних і золотих тонів гармонійно передають зв’язок людини давньої Руси-України і ще віддаленіших епох з язичницьким піднесено-одухотвореним Всесвітом».

І тут вже «хай мовчать Канти і Шопенгауери перед глибиною цієї метафізики наших віщунів і волхвів!» (Володимир Шаян).

Артур Шопенгауер вже мав слово у цій книзі. Було б несправедливо не надати його іншому класику німецької філософії Іммануїлу Канту:

«Дві речі сповнюють душу завжди новим і дедалі сильнішим подивом й благоговінням, чим частіше і довше ми про них розмірковуємо,це зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас».

Всі історичні релігії Кант кваліфікував як види фальшивого богопочитання. Він був переконаний, що істинна набожність — це кульмінація доброчесності. І що коли Бога вшановують «не морально доброю поведінкою в громаді», а культовим йому поклонінням, то Бог перетворюється на ідола і «релігія робиться тоді ідолопоклонством».

***

Політика Космосу може бути тільки національною, щоб не обезличити Господа. У кожному Краї на землі народ розвивається за образом своїм! (Український народ каже: «Кожен край має свій звичай»).

Запам’ятаймо космічну аксіому: Святе Письмо і його сповідники мають бути одномовцями! Відомо: будь-який переклад неминуче змінює першоджерело. (Ісламські релігійні авторитети рішуче сказали усім бажаючим перекласти Коран: Святі Писання неперекладні! У Корані мовою оригіналу — арабською точно визначена кількість слів. Кожне слово в оригіналі може мати сім смислів. То як же перекладач вловить потрібний?! Оригінал — жива троянда, переклад — зрізана й висушена. Деякі переклади Біблії співвідносяться з оригіналом так, як живе тіло і тіло, яке вже покинула душа...)

Ми говорили про чотири українські переклади Біблії. Жоден з них не може бути Святим Письмом українців, бо це лише переклади з чужих мов — так і написано: «із мови давньоєврейської і грецької на українську наново перекладена». Біблія може бути Святим Письмом лише для носіїв мов, якими вона писана. Українці — як і всі інші народи — у перекладі можуть мати справу лише зі смислами оригіналу, досить наближеними і неточними. (У перекладах Біблії на провідні мови світу вже знайдено понад сто тисяч (!!) різночитань. Про одне з найжахливіших — переклад доктора теології отця Рафаїла Турконяка — ми вже розмірковували.)

Візьмемо «ключ розуміння» Біблії — слово Бог. Виявляється, в п’ятикнижжі Мойсея, писаному давньоєврейською, слова Бог нема. Позначається він там різними власними іменами: Елогім — множина від слова ель; Ягве, Єгова, Саваоф...Знову згадаймо Шевченкове: «...одурить Саваоф, та не одурить Бог». Для Тараса Григоровича, як і для кожної притомної української душі, Саваоф і Богрізні речі! А є ж іще Елогім (у множині!), Ягве, Єгова...То чому ж наші перекладачі ставлять замість цих іудейських імен українські слова — Бог, Господь?!

Ось лише маленький фрагмент перекладного «святого письма»: «І ти понищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі,не змилосердиться око твоє над ними...». — П’ята книга Мойсеева, Повторення закону VII, 16. Такий ось форменний, словами Ліни Костенко, «бред второзаконія»...

До цього жахіття ніяк не туляться питомо українські слова Бог і Господь. Слово Бог (санскритське bha, bhaga) — значить світло, зоря, доля, щастя, краса, благо, любов. Наша азбука дає таке буквальне розшифрування: бог — буки он глаголить. І вже аж ніяк не може наш рідний Бог глаголити отой «бред второзаконія» — «І ти понищиш всі ті народи...»

«І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови». (Микола Іванович Міхновський, книжка-промова «Самостійна Україна», 1900 рік). Предки наші молилися своїм добрим і милосердним «Богам весняним — Перунам і Ладам». А ми, їх правнуки погані — чужим і немилосердним Елогімам, Ягве, Єговам, Саваофам... І нема в оригіналі Біблії ні Ісуса, ні Марії — є там юдейські імена Єшуя і Міріам.

Не

1 ... 19 20 21 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворіччя. Книга українця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дворіччя. Книга українця"