Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Спокутий гріх 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокутий гріх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокутий гріх" автора Наталія Дурунда. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 44
Перейти на сторінку:
хірурга Олега Суворіна та психолога Долгаєва.

— Кожен реагує на втрату близьких людей по-своєму, — пояснював Денис. — У когось — бурхливі емоції назовні, а хтось переживає всередині й навіть не плаче, бо біль настільки безмірний, що людина не може його пережити.

— Тобто, існує ризик… — не докінчила Мостова, маючи на увазі самогубство.

— У неї — психологічний стан з високою ймовірністю вчинення суїцидальних дій, — ствердно кивнув головою. — Смерть близьких, а тим паче — дітей, викликає цілу гаму складних, тяжких переживань. Це і називається горем. Оточуючим треба бути мудрими й терпеливими. Емма потребує розуміння й підтримки.

— Якщо треба, я буду з нею цілодобово, — запереживала Уляна.

— Це зайве, — заперечив Долгаєв. — На ніч їй колють сильне заспокійливе. Емілія міцно спить.

Мостова повернулася у палату. Вона не знаходила жодних слів, аби розрадити подругу.

— Рідна моя, — легенько торкнулася її руки й погладила. — Кажуть, Бог не кладе на плечі людини більше, ніж вона може понести. Знаю, твоя ноша — надзвичайно важка. Але ми з Ігорем поряд. Пам’ятай про це.

Раптом двері відчинилися. Увійшов Антон.

Емілія важко глянула на нього й знову перевела байдужі очі на стелю.

— Я хочу поговорити з нею, — звернувся до Уляни, даючи зрозуміти, щоб та залишила їх на самоті.

— Антоне… — спробувала заперечити Мостова.

— Лікар дозволив, — перебив її Волошин.

— Гаразд, — зітхнула й вийшла у коридор.

Антон мовчки присів біля ліжка дружини. Хвилину помовчав.

— Ти була на дачі, я знаю, — обхопивши голову руками, тихо прохрипів. — Як слідчий, зразу це зрозумів, коли розібрався зі слідами протекторів на асфальті. Але не звинувачуй себе у смерті дітей. Шансів уникнути зіткнення не було. Той божевільний гнав по зустрічній може й сто п’ятдесят кілометрів. Та ще й по мокрій дорозі, — глибоко вдихнув і замовк. — Я винен перед тобою… — за мить продовжив. — Безмежно винен. Проте… не буду виправдовуватися. Нащо себе обманювати? Цей шлюб — приречений із самого початку. Нарешті ми дійшли до межі… Далі спільної дороги нема. Квартиру залишаю тобі. Ти у неї багато вклала, як у фінансовому плані, так і в моральному. Там дух наших дітей. Я й так не зможу… «привести туди іншу жінку», — ледь не зірвалося з його язика. Але вчасно схаменувся. — Твою машину забрав з ремонту. Ось ключі, — поклав на тумбочку поряд з ліжком. — Сьогодні візьму речі і з’їду. Найближчим часом підготую документи про розлучення. Більше не турбуватиму.

Емілія не реагувала. Повна відчаю й байдужості, повільно стуляла повіки й важко їх розплющувала.

Антон піднявся, щоб іти. Та ноги не несли.

Не витримав.

Присів біля Емілії.

Узяв її руку у свої долоні.

Поцілував.

— Пам’ятай, — ковтаючи комок, що боляче застряг у горлі, важко промовив. — Те, що ми розлучаємося, нічого не означає. На мою допомогу можеш розраховувати щомиті. Чуєш?

— Ід-ди, — ледве чутно прошепотіла у відповідь. — Прошу іди.

З очей Емілії покотилися сльози…

* * *

Власта Тарасова з Анатолієм Шаміним сиділи на лавиці під лікарнею.

— Як маю дивитися в очі Емілії, — переймалася Власта й не наважувалася зайти до подруги. — Думаєш, вона повірить, що я не здогадувалася про зв'язок Антона з Таїсією?

— Зараз важливо підтримати її, — підбадьорював Анатолій. — Хто про що здогадувався — питання десяте.

— Бідна Емма, — утирала очі Тарасова. — А діти?… Господи, яке горе… — вхопилася за голову.

Раптом увагу молодої жінки привернув червоний автомобіль, припаркований недалеко, в тіні великого дерева.

— Ану зачекай-но, — різко витерла обличчя й попрямувала до машини.

Анатолій залишився на місці.

— Ох, ти ж кляте стерво! — різко відчиняючи передні дверцята, мертвою хваткою вчепилася у волосся Таїсії й витягла її на асфальт.

Та привезла Антона у лікарню й чекала у своєму авто, коли він попрощається з Емілією.

— Як смієш сюди приїжджати, паскудо! — кричала на весь голос й щосили лупила по обличчю. — Я вб’ю тебе, гадино!

— Еге-гей! — схаменувся Анатолій і кинувся до дівчат. — Власто! Ти, що збожеволіла?! Відпусти її! — відтягнув Тарасову.

— Щоб ти в пеклі горіла!!! — надривалася Власта.

Шамін міцно тримав її, аби не нашкодила Таїсії, яка побита й розпатлана ледве зводилася на ноги.

— Щоб ви обидва ніколи щастя не знали!!! — страшного бажала колишній подрузі. — Через тебе, відьмо, загинули ні в чому невинні діти. Як з цим житимеш, сволото! — розридалася. — Відпусти! — почала вириватися. — Я вб’ю її!!! — кричала Анатолію. — Доб’ю прямо тут, аби нікому більше не нашкодила, тварюка!!!

— Заспокойся, — притискав до себе перезбуджену жінку Шамін. — Поїхали звідси, — повів до свого автомобіля. — Завтра навідаємо Емму.

— Що з тобою? — здивувався Антон, коли побачив розпатлану й усю в синцях і подряпинах Таїсію.

— Не повіриш, — утираючи сльози, жалілася у відповідь. — Скажена Власта ледь не спровадила мене на той світ. Якби не Анатолій…

— Годі, — скривився, наче гіркого скуштував. — Приведи себе в порядок і поїхали. Багато справ.

Тая важко проковтнула образу.

Не пожалів.

Не обняв.

Теплого слова не сказав.

А вона ледь жива від побоїв. Навіть у лікарню не запропонував зайти. Такий крижаний холод від Антона відчула вперше…

Тим часом Уляна злегка прочинила двері палати Емілії.

«Невже плаче?» — подумала й пішла за лікарем.

— Це вже краще, — бадьоро піднявся із-за столу Долгаєв. — Значить, повертається…

— Думаєте, їй краще? — дивувалася Уляна.

— Якщо є емоції — безперечно, — посміхнувся Денис.

Наступного дня наважився відверто поговорити з Емілією. Від результату цього спілкування залежало її подальше лікування.

— Переживання горя є важким і болісним у душевному житті, — почав непросту розмову. — Але варто пам’ятати, що горе має

1 ... 19 20 21 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокутий гріх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокутий гріх"