Читати книгу - "«Аляска»"

— Агов, Васьок, курити будеш?

Довгоносик, який зазвичай проводив у лікарні час наодинці з собою, зупинився на хвильку, вивчаючи пропозицію. Зваживши лише йому відомі «за» і «проти», почимчикував до трьох товаришів. Міхаель затягнувся димом і, підморгуючи друзям, пригостив нового члена їхньої компанії своєю цигаркою. Першу Василеву затяжку урочисто пильнували трійко пацієнтів, нетерпляче чекаючи на якнайшвидший вплив дурману. За першою пішла друга, а за нею — і третя. Манера, у якій Васько курив траву, багато чим нагадувала поведінку карлика: короткі затяжки — швидкі та прискіпливі погляди на оточення. Добра компанія й легкий сміх додали йому сміливості ще на кілька тяг. Суміш трави й тютюну хутко перетворювалася в рурку попелу, який умить посипався на кахляну підлогу.

— Обережніше з попелом, — зауважив Міхаель, пам’ятаючи, що слід неодмінно знищити докази їхнього бешкету.

У Бемоля виявилася своя версія застережень. За секунду він перевтілився в покійного вокаліста «Братів Гадюкіних» і затягнув тихеньким голосом їхній шлягер:

Інтерпретація Бемоля аж так припала до смаку хлопцям, що вони підтримали свого товариша приспівом, обійнявшись дружно за плечі.

Тим часом чар-зілля дісталося рецепторів Василя, який затанцював, метляючи навсібіч головою. Його реакція дала хлопцям привід до нових розваг, і всі гуртом завели довкола нього кривий танець.

Шаленство досягло апогею, щастя розпирало кожного учасника цієї феєрії, і жоден із них зараз не думав про наслідки. Так минав іще один день «важких» пацієнтів у таємничому відділенні психлікарні, і ще ніхто з них не знав, що цю радість вони відчувають востаннє.

Витік лікарняних справ у засоби масової інформації не давав Павловичу спокою, тому в один із робочих днів після нічної зміни він зібрав у себе вірних поплічників. На правах начальника доручив Шреку озвучити текст, а сам причаївся біля відчиненого вікна, у яке час від часу пускав цівки диму. Коли санітар завершив, Павлович узяв слово:

— Давай ще раз, з того місця про чутки…

Шрек опустив очі в газету, шукаючи потрібний момент.

— «… серед народу психлікарня зажила лихої слави. Нагадаємо, саме там на примусовому лікуванні перебуває наша колега Анна Злочевська, яку шпиталізували ще 29-го березня після її репортажу «Дурдом у спецслужбах». Після цієї публікації Злочевська сама втрапила до спецзакладу. Уже на місці їй вдалося дізнатися про існування в лікарні закритого відділення з кодовою назвою «Аляска». За нашою інформацією, пацієнти цього відділу стикаються з безжальною каральною машиною часів СРСР, коли так званих «неугодних» саджали на психотропні ліки й фактично через короткий час цілком здорових людей перетворювали на рослин. На жаль, ми втратили з журналісткою будь-який зв’язок.

Також із надійного джерела стало відомо, що на лікуванні в психклініці перебуває Григорій Муховицький, який потрапив туди з волі власної співмешканки. Причина — родинний конфлікт, через який чоловік відмовився передавати квартиру у власність сина жінки, унаслідок чого вона «оформила» чоловіка на «Аляску». З достеменних джерел відомо, що Муховицького лікують від синдрому Туретта, якого насправді в нього не діагностовано. Психічний стан Муховицького дозволяє співмешканці без особливих труднощів заволодіти його нерухомістю…»

Павлович укотре прокрутив у голові почуту інформацію і врешті обірвав підлеглого:

— Досить. Ну, що скажете?

Прослухавши двічі той самий матеріал, Шрек зробив слушний висновок:

— У нас пацюк. Треба виставляти пастки.

Павлович загасив недопалок і повернувся до санітарів.

— Журналістка — головний біль наших друзів з органів. Вони самі розберуться. Наше завдання — не засвітити власних пацієнтів, а це нелегко, як бачите. Як мінімум на одному ми вже спалилися.

Чахлий крізь стиснуті зуби оголосив присуд невідомій особі.

— Дізнаємося хто, застрелю паскуду.

Павловичу довелося вгамувати раптовий спалах гніву свого підлеглого:

— Май спокій, твоя запальність лише шкодить справі.

Кощавий санітар знітився від критики шефа. Йому здавалося, що в таких речах начальник завжди мусить ставати на бік підлеглого, тим паче, що ситуація є неприємною й загрожує спільній справі, одначе сперечатися не став, крім того, його напарник поквапився на допомогу й розрядив обстановку:

— У будь-якому разі щура треба знайти.

Заслухавши обох своїх поплічників, головний лікар із властивою йому зверхністю заявив:

— Знайдемо, і дуже хутко. Заманимо його в пастку.