Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"

Рибалка:

– Пане начальнику, та ці ж коропи мною приручені! Усі знають! Вони у мене вдома живуть у ямі. Час від часу я їх випускаю погуляти. Свисну – і вони припливають.

– Ну-ну!

– А я зараз докажу!

Інспектор:

– Докажи, докажи!

Рибалка з розмаху закидає коропів у воду і невинно дивиться на інспектора.

Інспектор:

– Ну, свисти, а я подивлюся, як вони до тебе припливуть!

Рибалка:

– Хто припливе?…

Опанас і Марійка прийшли на похорон. А там жінка побивається за покійним чоловіком:

– Хай би ти і горілку пив, і до дівок ходив, і на полювання – хоч на тиждень, хоч на місяць, нічого б тобі не казала – аби тільки живий був!

Опанас:

– Чуєш, що жінка каже?

Марійка:

– Чую, чую, не глуха. Але ж ти ще живий!

У далекій Америці зібралися якось Боб і Білл порибалити на озерах. По дорозі попали в грозу і вирішили перечекати. На маленькій фермі двері їм відчинила симпатична жіночка:

– На жаль, я не можу пустити вас у дім. Я вдова, і самі розумієте… сусіди…

– Не хвилюйтеся, – сказав Боб, – ми перебудемо в сараї.

Через 9 місяців Боб отримав листа від адвоката вдови. Він пішов до Білла, запитує:

– Пам’ятаєш ту милу вдовичку, де ми ночували?

– Звичайно!

– Ти часом не ходив до неї вночі?

– Ходив! Гарна нічка видалася!

– І ти їй назвався моїм іменем?

Білл почервонів, опустив голову і признався, що дійсно так і було.

– Я тобі дуже дякую, друже! – сказав Боб. – Вдова на днях померла, а перед смертю заповіла мені все своє майно…

Сидять мисливці біля вогнища. Один розповідає:

– Якось я пішов на полювання. Не встиг зайти в ліс, аж за спиною чую тріск… Раптом величезний ведмідь обхопив мене і тисне так, що ось-ось дух з мене вилетить! Тут рушниця випала з моїх рук. Ведмідь відпустив мене… підняв рушницю і уткнув дуло в спину!…

– Ну?!

– Що мені лишалося робити? – зітхнув мисливець. – Довелося оженитися на його дочці… Бо то був мій тесть!

Поїхали братки якось на зимову рибалку. Приїхали, вмазали, дістали вудки, а лунки довбати нічим. Посилають одного за ломом в село.

Під’їхав той до крайньої хати, кричить:

– Діду, дай лом, ополонку видовбати!

Дід дав, той поїхав. За годину приїжджає знову:

– Діду! У тебе ще лом є?

Дід дав ще одного. Через годину – у діда знову гість:

– Діду! А може ще один лом є?

– Що, синку, кльов добрий?

– Та який там кльов! Ще човен на воду не поклали!

Зустрічаються на стежці в лісі два мисливці. У одного на поводі породистий гончак, у другого – щось низеньке, кривоноге, незрозуміле.

– Пропусти! – каже той, що з гончаком.

– Це ти пропусти, бо мій пес твого подужає!

– Оце тобі! Може заб’ємося?

– Давай!

Кривоноге за мить проковтнуло гончака!

– Слухай, якої породи твій пес?

– Та яка там порода! Поки хвіст не відрубали, називали крокодилом…

Один холостяк перед Новим роком вирішив наловити риби на святковий стіл. Просидів над ополонкою. Нічого. Вже хотів іти – аж раптом упіймалася на гачок жаба. І викинув би назад, а на шиї бирочка. Придивився, там написано: «Умію розмовляти». Забрав додому. Посадив під ялинку – хай гріється. Налив собі стакан горілки і до неї:

– Ну?

А жаба:

– Ква!

Він ще наливає:

– Ну?

– Ква!

Наливає третю:

– Що ж ти «ква» та «ква»?

– А що ж ти «ну» та «ну»?

Ходить Микита на полювання. Два дні немає, а то й три. Качку, звичайно, Гані приносить, але жінка щось запідозрила. Подивилась уваж-ненько в підсумок – набої цілісінькі! До рушниці – порохом і не пахне! Еге! Коли знову почав збиратися Микита, Ганя нишком замість рушниці у чохол поклала макогона і важкеньку жаровню…