Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

Натовп у приймальні притих. Кожен присутній нашорошив вуха, щоб почути суперечку. Берквіст коротко глянув на Справедливого Свідка, потім опанував себе і, посміхаючись, сказав:

— Бене, можливо, ти отримаєш своє інтерв'ю — так само як і судовий позов. Зачекай хвилинку.

Він зник у внутрішньому кабінеті, але досить швидко повернувся.

— Я про все домовився, — втомлено сказав він, — лише Бог святий знає чому. Ти на це не заслуговуєш, Бене. Ходи зі мною. Лише ти. Марку, вибач, але ми не можемо впустити цілий натовп людей, все-таки Сміт хворий.

— Ні, — сказав Кекстон.

— Що?

— Усі ми троє, або ніхто з нас. Обирай.

— Бене, не будь смішним: тобі дали дуже важливий привілей. Скажу тобі ось що: Марк може піти з нами, але чекатиме за дверима. Але він тобі точно не знадобиться.

Берквіст глянув на Кавендіша. Справедливий свідок, здавалося, нічого не чув.

— Можливо, й ні. Але я заплатив йому, щоб він був зі мною. У своїй вечірній статті я зазначу, що правління відмовилось дозволити Справедливому Свідку побачити Людину з Марса.

Берквіст знизав плечима.

— У такому разі ходімо. Бене, сподіваюся, що репутація наклепника знищить тебе.

З огляду на вік Кавендіша замість стрибків у трубі вони скористалися ліфтом для пацієнтів. Потім за допомогою рухомої доріжки подолали значну відстань повз лабораторії, кімнати терапії, солярії та безліч палат. Вони зупинилися лише раз — біля охоронця, який перед тим, як впустити їх комусь зателефонував; нарешті зайшли до кімнати спостереження за фізичними показниками хворих, що перебувають у критичному стані.

— Це лікар Теннер, — оголосив Берквіст.

— Лікарю, це містер Кекстон та містер Фрізбі. — Він, звісно ж, не відрекомендував Кавендіша.

Теннер здавався схвильованим.

— Джентльмени, я роблю це всупереч своїм рекомендаціям, тому що на цьому наполіг директор. Мушу вас про дещо попередити. Не робіть і не кажіть нічого, що може схвилювати пацієнта. Він у надзвичайно нервовому стані і дуже легко впадає у стан патологічного виходу — транс, якщо можна це так назвати.

— Епілепсія? — запитав Бен.

— Профану дуже легко помилитися. Це більше схоже на оціпеніння. Але не цитуйте мене: для цього випадку не існує жодних клінічних прецедентів.

— Ви спеціаліст, лікарю? Можливо, психіатр?

Теннер глянув на Берквіста.

— Так, — погодився він.

— Де навчались?

Беркіст промовив:

— Послухай, Бене, погляньмо на пацієнта та покінчімо з цим. Ти можеш опитати лікаря Теннера пізніше.

— Добре.

Теннер глянув на свої прилади та графіки, потім клацнув вимикачем та пильно вдивився у «Нишпорку Тома». Він встав з-за столу, відімкнув двері та, приклавши пальця до рота, впустив їх до сусідньої палати. Інші четверо пройшли за ним. У Кекстона виникло відчуття, наче його вели «оглянути залишки», тому його душив нервовий сміх.

Кімната була дуже темна.

— Ми затемняємо її, тому що його очі не звикли до наших світлових рівнів, — приглушено пояснив Теннер. Він повернувся до гідравлічного ліжка, що стояло у центрі кімнати. — Майку, я привів до тебе друзів.

Кекстон підійшов ближче. Усередині плавав молодий хлопець, наполовину схований у пластиковому покритті, що вкривало рідину в резервуарі, додатково загорнутий аж до пахв у простирадло. Він подивився на них, але нічого не сказав; його спокійне кругле обличчя було невиразним.

Наскільки Бен міг судити, саме його він бачив вчора по стерео. У нього виникло раптове хворобливе відчуття, що маленька Джилл, маючи найкращі наміри, кинула йому справжню гранату — репутація наклепника могла добряче по ньому вдарити.

— Ти Валентин Майкл Сміт?

— Так.

— Людина з Марса?

— Так.

— Ти виступав по стерео вчора ввечері?

Чоловік у ліжку не відповів. Теннер промовив:

— Не думаю, що він знає це слово. Дозволь мені спробувати. Майку, ти пам'ятаєш, що ви робили вчора з містером Дугласом?

Його обличчя здавалося ображеним.

— Яскраве світло. Боляче.

— Так, світло зробило боляче твоїм очам. Містер Дуглас привітався з людьми.

Пацієнт злегка посміхнувся.

— Довга поїздка на стільці.

— Добре, — погодився Кекстон. — Я зрозумів. Майку, про тебе тут добре дбають?

— Так.

— Ти не зобов'язаний тут залишатися, ти ж знаєш. Ходити можеш?

Теннер поспіхом сказав:

— Бачте, містере Кекстон...

Берквіст доторкнувся до його руки, і він замовк.

— Я можу йти... трохи. Втомлений.

— Бачу, що у тебе є інвалідний візок. Майку, якщо ти не хочеш залишатися тут, я допоможу тобі вибратись з ліжка, а потім відвезу куди захочеш.

Теннер скинув руку Берквіста і вигукнув:

— Я не можу дозволити вам втручатися у лікування мого пацієнта!

— Він вільна людина, чи не так? — Кекстон наполягав. — Чи він тут в'язень?

Беркіст відповів:

— Звичайно ж, він вільна людина! Цитьте, лікарю. Дозвольте дурню копати собі могилу...

— Дякую, Ґіле. Красно дякую. Тож, якщо він вільний, може піти, коли захоче. Ти чув, що він сказав, Майку? Ти не зобов'язаний тут залишатися. Ти можеш піти куди завгодно. Я тобі допоможу.

Пацієнт довірливо глянув на Теннера.

— Ні! Ні, ні, ні!

— Добре, добре.

Теннер огризнувся:

— Містере Берквіст, ви зайшли надто далеко! Мій пацієнт буде засмучений впродовж усього дня.

— Добре, лікарю. Бене, перейдімо до справи. Цього точно вистачить.

— Хм... ще лише одне запитання. — Кекстон напружено думав, намагаючись зрозуміти, що можна з цього отримати. Очевидно, Джилл помилилася (але раніше вона не помилялась!), або вчора ввечері їй просто здалося. Та щось не вписувалось у загальну картину. Він не міг сказати, що саме.

— Ще одне запитання, — процідив Берквіст.

— Дякую. Хм... Майку, вчора ввечері, містер Дуглас ставив тобі кілька запитань. — Пацієнт дивився на нього, але нічого не говорив. — Погляньмо, він запитав тебе, що ти думаєш про земних дівчат, чи не так?

На обличчі пацієнта з'явилась посмішка:

— Оце так!

— Так. Майку... коли і де ти бачив цих дівчат?

Посмішка зникла. Пацієнт подивився на Теннера, потім застиг, очі закотилися, і він скрутився у позу ембріона: коліна підібгав угору, голову нахилив, а руки схрестив на грудях.

Теннер вигукнув:

— Заберіть їх звідси!

Він швидко підійшов до ліжка і доторкнувся до пацієнтового зап'ястка.

Берквіст гнівно вигукнув:

— Досить! Кекстоне, ти вийдеш сам? Чи покликати охорону, щоб вони викинули тебе?