Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Життєві аналогії 📚 - Українською

Читати книгу - "Життєві аналогії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життєві аналогії" автора Гнат Мартинович Хоткевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 73
Перейти на сторінку:

— У законної не той смак: перцю нема.

— От тобі покаже начальство перцю.

Машиністи потолкували об тім, посміялися та й забули — мало чого Терещенко набреше. Але молодому хлопцеві засіло в голову «удрати штуку», і він не кидав тієї думки.

Була ніч.

«На путях» де-не-де поблискували зелені й білі вогники стрілочних ліхтарів. Коло них показувався іноді паровоз і, пихкаючи в небо білою парою, проповзав кудись у тьму, тратив там контури й обертався в якесь безформене страховище. Чулися сигнали стрілочників, свистки составителів[20], відповіді машиністів[21]; десь далеко забився паровоз і давно вже нетерпеливо свистить по восьми разів,— йому треба восьму лінію; але саме почалися маневри з салоном начальника дороги, і путі позагороджувалися. «Зцепщики» підбігали до вагонів, пригнувшися, підскакували під буферами і, йдучи разом з потягом, вичікували моменту, коли можна буде розчепити «упряжні прибори»; от паровоз надавив міцніше, буферні тарілки заскрипіли, — і важкий гак з грюком падає, зачіпаючи запасні ланцюги[22], а зцепщик уже вискочив і свистить остановку, розмахуючи в обидва боки своїм ліхтарем[23]. Паровоз відгукується здалека трьома свистками і, скриплячи, поволі зупиняється потяг. Свисток «наперед», відповідь машиніста, — і знову скриплячи, рухаються вагони. І так цілу ніч.

Десь у темряві чути, як Терещенко міцно лається «на деповських путях»[24]: йому загородили дорогу все тим же салоном начальника дороги.

— Та що ж ви, діяволи... довго ще будете возиться із своєю посудиною? Мені під поїзд треба!

— Вспієш, не здохнеш.

За кілька хвилин Терещенко зі своїм № 468 уже стояв «під поїздом»[25], перевів ричаг на передній хід[26], посовався по паровозу, поки зцепщик відійшов далеченько, а потім звернувся до помічника.

— Ну, Михайле, поки там що, я збігаю... тут в одне місце... А ти тут того... поглядай...

Терещенко скочив униз.

— А коли буде хто питати, де машиніст, скажи, води пішов напитися, — казав він уже знизу, швидко відходячи від паровоза.

— Добре, добре, Матвію Петровичу! А мені можна буде попользовацця?

— У тебе ще молоко на губах не обсохло, — відгукнувся Терещенко відкилясь із тьми.

— Та я оближу, щоб не видно було.

Паровоз тихо шипів особливим звуком, навіваючи специфічні свої настрої. Коли він у русі, увесь тремтить, врізуючися в просторінь, тоді на ньому трудно бути спокійним: він движить усю душу з собою; коли ж він отак, уночі, далеко від станції, десь стоїть майже серед поля й тихо однозвучно шипить, — цей спокій величезної машини, неначе поглинає всі почуття маленької людини й панує сам.

Дихає теплом чорний «лоб»[27], і це тепло пересякло запахом мокрого вугілля. Два маленьких ліхтарики — коло манометра й водомірного шкла — ледве блимають, скупо освітлюючи тільки те місце, для якого призначені. У піддувало падає гаряче вугілля, і там світло.

Помічник зайшов за машиністове крило й «закачав воду»[28]  , у рукаві зашуміло[29], цокнув «пітательний клапан»[30]. Рівень води в стеклі почав поволі підійматися, а зате манометр «пішов наниз». Помічник перехилився всім корпусом у вікно й заглядав широко розкритими очима в обличчя ночи, повними грудьми вдихаючи вохке її повітря. Далеко на станції, чути, давали «повестку» якомусь пасажирському потягові, і дзвінок вихитувався малиновим передзвоном, то затихаючи, то знову перебігаючи темну просторінь повним звуком. З ближньої будки чувся нестерпимо верескливий жіночий голос.

— Мабуть, знову Левенчиха чоловіка лає, — подумав помічник.

Нараз почувся якийсь шепіт. Помічник обернувся,— на паровоз, хіхікаючи й не попадаючи ногами на маленькі приступочки, лізла дівчина в великій сірій хустці, її підсаджував і лоскотав Терещенко.

— Ой, не щипайтеся!..

1 ... 19 20 21 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життєві аналогії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життєві аналогії"