Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Привид у Домі Гукала 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид у Домі Гукала"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Привид у Домі Гукала" автора Олександр Шевченко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 37
Перейти на сторінку:
в двері купе.

— Заходьте! — пролунало звідти після того, як хтось прокашлявся.

— Доброго дня, приємної подорожі! — заторохтіла Діанка з порогу, щойно відчинивши двері. — Черешень не бажаєте? Свіжі, спілі, навіть вимиті. Десять гривень кілограм…

— Давай, — охоче згодився той, хто говорив хрипко, — похмурий, неголений чоловік, на вигляд — років сорока, чимось дуже схожий на казкового лісовика. На дуже сердитого лісовика. — Клади крам на стіл, красуне, я зараз гроші знайду…

«Боже, Миколка лишиться голодним. Що я йому скажу?» — подумала дівчинка, не знаючи, сміятися їй чи сумувати. Та не встигла вона ступити й кроку до столика, як утрутився другий, невиразний голос. Як не дивно, належав він чоловікові дуже виразному — справжньому велетню, чиє густе довге волосся мало трохи зеленуватий відтінок, а сині очі — справді сині, без обману! — дивилися холодно і підозріло.

— Не треба нам ягід, — грубо відрубав велетень. — Нумо, йди звідси, мала.

— Чому? — засмутився неголений. — Я люблю черешні.

— На морі наїсися. Досхочу.

— А може, він?..

— Йому не можна! — гаркнув велетень і, глипнувши на Діанку недобрим оком, додав: — А ти чого стоїш? Глуха, чи що? Далі йди торгуй!

Зберігаючи на вустах посмішку, котра — як вона щиро сподівалася — була спокійною та відстороненою, дівчинка позадкувала до виходу. Перевела дух, лише почувши, як клацнув замок, — дядьки замкнулися зсередини.

— Дуже, дуже цікаво, — сказала Ді вже у власному купе.

— Що саме? — мляво поцікавився Семко. Користуючись відсутністю подруги, він узяв її книгу і вже встиг прочитати кілька сторінок. Читання його захопило, втім, як і завжди.

— Не «що», а «хто». Цікаві у нас сусіди.

Глава 3

— Ді, кажу тобі, це зловмисники, — Миколка увесь аж сяяв, наче гірлянда на різдвяній ялинці. — І вони замислили щось недобре. Тобто, — виправився він, почувши смішок Данилка, — це само собою, що недобре, але… Ну сама поміркуй, хіба міліцейська форма лякає порядних людей? А на злодюг вона завжди паніку наводить! А мій тато у ній — це просто… ну, я не знаю…

— Суцільний жах для кримінальників. Привид опери. Ні, вибач, опера. Тобто, оперативника, — гигикнув Семко. Миколка насупився було, почувши це, але довго не витримав і за якусь мить сміявся разом із усіма.

— Збиточники. Ви просто заздрите, що в мене такий тато.

— Авжеж. Ти нас розкусив. Ми синіємо і зеленіємо від заздрощів, — погодився Данилко.

— До речі, про синє та зелене, — докинула Діанка. — Я вже згадувала про волосся велетня та його очі?

— Разів п’ять, як мінімум, — підтвердив Семко. — І що тепер? Заарештуємо його за колір кучми?

— За чий колір? — не зрозумів Миколка.

— Кучма — це так у народі називається шапка волосся, — пояснив Данилко, котрий, як і нале жить майбутньому журналістові, знався на таких нюансах.

— Ха! — вигукнув Миколка. — Повноважень у нас немає затримувати когось, а тим паче — брати під арешт. Та ось що я вам скажу — це перст долі.

— Де? — Діанка вдала, що пильно оглядає підлогу. — Долі немає ніякого перста.

— Ха-ха-ха! Ти сьогодні в ударі, Ді. Справжня гумористка. Я мав на увазі, що цього разу ніхто з дорослих не втрутиться в наше розслідування!

— На жаль, — зітхнула Діанка, згадуючи всі пригоди Команди Мрії, і додала: — Часом це втручання було аж ніяк не зайвим.

— Ну… було таке, — неохоче визнав Миколка. — А тепер ми самі впораємося!

— З чим? — слушно поцікавився Семко. — Наскільки мені відомо, намір здійснити злочин ще не є… цим, як його…

— Складом злочину, — підказав Миколка, завдяки батькові, обізнаний у криміналістиці не менше, ніж Данилко у філології. — Так воно і є, звісно… Та Ді казала, що той «лісовик» згадував про розшук… Це підозріло. Може, його розшукують? Треба дізнатися.

— Це дуже просто! — з перебільшеною бадьорістю вигукнув Семко. — Зайдемо зараз до їхнього купе, скажемо їм «сир» — щоб добре посміхалися, зробимо фотки мобільником — фас, профіль — і відішлемо дядькові Пилипу. Нехай перевірить оперативні зведення… Все одразу стане на свої місця.

— Ага, давай, кепкуй з мене, — мовив на це Миколка. — Коли нічого сказати, тільки й залишається, що зуби провітрювати… До речі, хто той третій, Ді?

— Який третій? — не втямила дівчинка.

— Ну той, якому ягід не можна.

— Не знаю… Там більше нікого не було, — Діанка трохи розгубилася. — Оті дядьки, і все.

— Мабуть, ще хтось підсяде до них, — припустив Данилко. — Вони на когось чекають.

— Ніхто не підсяде, — категорично запевнив друзів Миколка. — Бо це експрес.

1 ... 19 20 21 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид у Домі Гукала», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид у Домі Гукала"