Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Первісна. Дорога на Тір Мінеган 📚 - Українською

Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

485
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Первісна. Дорога на Тір Мінеган" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 146
Перейти на сторінку:
Схоже, вона здогадалася, про що подумав Бренан, бо її щоки густо зашарілись. — Для простих людей це не має великого значення, вони щиро вважають мене справжньою відьмою, хіба що слабшою, ніж інші. Але ти не проста людина і мусиш розуміти різницю.

— Загалом, розумію, — відповів Бренан. — Проте мої знання не можна назвати вичерпними й достовірними, вони походять із ненадійного джерела.

— А саме?

Бренан зам’явся. Йому стало трохи ніяково.

— Ну, зі звичайних розмов, а ще — з книжки „Чарівний острів Тір Мінеган і його дивовижні мешканки“.

Кілька секунд Ґвен стримувалася, та зрештою не стерпіла і зайшлася дзвінким сміхом.

— Справді? Ти не жартуєш? Це ж дитяча книжка… Ну, не зовсім дитяча, але несерйозна.

— Я не міг купувати серйозні книжки, — пояснив Бренан. — Чаклунську літературу продають лише в книгарнях, власниками яких є чаклуни. А я не ризикував привертати до себе зайву увагу. Боявся… — Він замовк, збираючись на рішучості. Такого-сякого оптимізму йому додавало те, що Ґвен ставилася до нього доброзичливо, без найменшої остороги… Хоча це могло бути лише хитрістю з її боку. — Та й зараз боюся, що в мені криється Зло.

Сміхотливі іскорки миттю згасли в очах дівчини.

— Зло? — перепитала вона. — Маєш на увазі не людське, а маґічне Зло?

— Так.

— І з чого ти взяв?

— Ну, я ж умію приховувати свою силу. А це — одна з ознак лихого чаклуна. Хіба ні?

Ґвен ствердно кивнула:

— Твоя правда. Чаклуни, що живляться темною енерґією, здатні приховувати від інших свою силу. Але ти цього не можеш.

— Як не можу? Жоден чаклун не помічає моєї сили, якщо я не вдаюся до чарів. Вони не помічають її навіть тоді, коли я викликаю чаклунський зір.

— Цей зір, як і чуття, належить до пасивних засобів маґічного сприйняття. Він не створює чарів, а лише дозволяє бачити їх. Що ж до твоєї сили…

Тут вона мусила перерватись, оскільки до кімнати ввійшли дві служниці й хутенько розставили на столику вази з фруктами, печивом та тістечками, глечик яблучного соку, кришталеві келихи й фарфорові креманки з морозивом. Ґвен запросила Бренана пригощатися, і він, дарма що зараз його думки були далекі від їжі, охоче взявся до морозива. Це було одне з тих ласощів, які Бренан уперше скуштував уже на Абраді й дуже їх уподобав.

Ґвен також стала їсти морозиво. А коли служниці забралися геть, вона продовжила:

— Вміння приховувати свою силу означає, що за бажання її можна показувати іншим, а можна й не показувати. Проте ти не здатний так робити. Незалежно від твоєї волі, твоя сила невидима для чаклунів, якщо ти не чаруєш.

— І чому так?

Дівчина похитала головою.

— Ти дивовижний невіглас, Бренане. Просто унікальний. Замість жахати себе дурною думкою, буцім у тобі криється Зло, міг би трохи поворушити своїми звивинами і сам про все здогадатися. Твоя сила… До речі, зі скількома кольорами одночасно ти можеш працювати?

— З усіма сімома, — відповів Бренан не без гордості. — Щоправда, із синім і, особливо, з фіолетовим мені трохи важкувато.

— Це й зрозуміло, вони найпотужніші. А тепер поглянь. — У повітрі між ним і Ґвен з’явилося сім різнобарвних маґічних ниток. — Ти колись пробував сплести їх разом?

— Так, пробував. І отримував білу.

— Атож. — Ґвен стягла сім ниток у жмутик, переплела їх між собою, і вони перетворилися на одну нитку, що випромінювала яскраве біле світло. — У маґії, як і в природі, білий колір не є простим, він складається із семи основних кольорів. А проте, його заведено вважати окремим, восьмим кольором. Також його називають відьомським — і знаєш чому?

— Ні, не знаю.

— Бо будь-який чаклун, поєднавши сім основних кольорів, одержить не білий, а інший, дев’ятий колір маґії — чорний. У такому контрасті немає нічого лиховісного, це лише демонструє найістотнішу відмінність між маґією відьом та маґією чаклунів. Створюючи нитки для плетення чарів, ми насичуємо їх енерґією, що йде від нас; а нитки, створені чаклунами, вбирають у себе маґічну енерґію з довколишнього світу. Тому чаклунське поєднання семи різнобарвних ниток дає в результаті чорну нитку — вона не випромінює кольори маґії, а поглинає їх усі.

— То що ж це виходить? — промовив Бренан. — Моя маґія більше схожа на відьомську, ніж на чаклунську?

— Не просто схожа, вона і є відьомська, — сказала Ґвен. — Ти не чаклун, у тебе немає ні крихти чаклунського хисту. Ми з тобою однакові, ти так само несеш у собі відбиток Відьомської Іскри.

Мало не впустивши морозиво собі на коліна, Бренан обережно поставив креманку на столик.

— Відбиток?.. Іскри?.. Хіба так може бути? Я ж чоловік…

— Це дуже рідкісне явище. Хлопці-відьмаки, на зразок тебе, народжуються надзвичайно рідко. У цьому тисячолітті їх було лише четверо, ти п’ятий. Ми не приховуємо їхнього існування, про них відомо всім освіченим людям. Та й не лише освіченим. Скажімо, в Івидоні про відьмаків знає чи не кожен, бо двоє з них були івидонськими королям. Якби ти не був зосереджений на уявному Злі всередині себе й відкрився котромусь із чаклунів, він пояснив би тобі, що твоя сила невидима не через зв’язок з Ан Нувіном, а через її відьомське походження.

— Торік навесні я звернувся до одного чаклуна, — сказав Бренан. — Прибувши в Дінас Ірван, передовсім зайшов до крамниці маґічного приладдя і спитав у господаря поради, де найкраще навчатися чарам. Він відповів, що, безперечно, в Кованхарі, але не не радив мені вирушати в таку далеку дорогу, бо я однаково не маю ні найменшого чаклунського хисту. Я саме збирався показати йому, що це не так, коли він зі сміхом додав: „Якщо, звісно, ти не прислужник Китрайла і не ховаєш від мене свою силу. Але

1 ... 19 20 21 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. Дорога на Тір Мінеган», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"