Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Первісна. Дорога на Тір Мінеган 📚 - Українською

Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

485
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Первісна. Дорога на Тір Мінеган" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 146
Перейти на сторінку:
поступово переконався, що робить усе інакше, ніж вони. Спершу думав, що в усьому винне його самоуцтво, намагався виправитись, але марно — це призводило лише до різкого зниження ефективності його маґії. Згодом Бренан став побоюватися, що його особлива манера роботи з чарами викликана прихованим у ньому Злом. І ось тепер, зустрівшись із відьмою, несподівано виявив, що леді Ґвенет сплітає маґічні нитки точнісінько, як він, тільки набагато майстерніше. То що ж це виходило — від самого малечку, сам того не підозрюючи, він чарував на відьомський лад?..

Створене дівчиною плетиво накрило Бренана, а він і пальцем не ворухнув, щоб протидіяти цьому. Ще по дорозі вирішив нічому не опиратися, до того ж у цих чарах не було жодної загрози — відьма просто хотіла дослідити його маґічну силу. Через плетиво до Бренана долинув відгомін її емоцій, і в них він не відчув ні огиди, якої так боявся, ні найменшої тіні ворожості, ні бодай настороженості. Почуття, що охоплювали леді Ґвенет, можна було охарактеризувати двома словами — безмежний подив. Складалося враження, ніби вона добре знала його — і, водночас, ніяк не могла повірити в його існування.

Немов звідкись іздалеку пролунали слова майстра Кирана, який назвав Бренанове ім’я і почав був розповідати про їхню зустріч. Проте відьма жестом зупинила лісника, прибрала свої чари й підійшла до Бренана.

— Ти хоч розумієш, хто ти такий? — запитала вона, пильно вдивляючись йому в лице. Її великі сірі очі гарячково виблискували. — Що ти знаєш про себе?

— Майже нічого, пані, — відповів Бренан, збагнувши, що вона питає про його чаклунський хист. — Лише те, що вмію чарувати, але відрізняюся від решти чаклунів. Тому я й прийшов до вас.

— Саме до мене? І хто тобі порадив?

— Одна чаклунка з Доврана. Вона наворожила мені, що в Кил Морґанасі я знайду відповіді.

— Отже, вона не була шахрайкою, — сказала леді Ґвенет, продовжуючи жадібно вивчати поглядом кожну рисочку на його обличчі. — Я й справді можу дещо прояснити, хоч і далеко не все. Уявлення не маю, чому про тебе досі нічого не чули. Не могла ж Айліш вер Нів… Ні, я просто не знаю, що й думати. Лиш одного певна: ти — це ти. І твоя зовнішність, і твій вік… Тобі ж сімнадцять?

— Так, пані.

— А коли буде вісімнадцять?

— В останній день монфовіра [2].

Дівчина кивнула:

— І тут збігається.

— Що збігається, пані? — запитав Бренан, геть збитий з пантелику.

— Зараз ми про все поговоримо, — пообіцяла вона. — Тільки не тут.

Леді Ґвенет подякувала майстрові Кирану за турботу про гостя, сповістила присутніх, що скасовує сьогоднішню прогулянку, і повела Бренана до будинку.

У коридорі біля вхідних дверей юрмилися допитливі служниці. Господиня розігнала їх, наказавши одним приготувати гостьові покої, а інших відрядила на кухню по солодощі та прохолоджувальні напої.

— Я навіть не питаю, чи ти снідав, — звернулася вона до Бренана. — Можна не сумніватися, що в майстра Кирана тебе годували, як на забій. Це ж ти вчора розважав їх феєрверком?

— Так, пані, — підтвердив він.

Леді Ґвенет зиркнула на нього з якимсь незрозумілим виразом — чи то роздратовано, чи то з досадою, — ніби щось у цій відповіді їй не сподобалося. Та вже наступної миті цілком щиро всміхнулася:

— А в тебе гарно виходить. І дуже потужно. Навіть звідси було видно.

Вони проминули простору приймальну залу і стали підійматися сходами нагору. Бренан ішов слідом за дівчиною, дивився їй у спину і всіма силами намагався не опускати погляд нижче талії, де обтислі штани щільно облягали її фіґуру. Думки в його голові геть переплуталися. Щоб бодай трохи зосередитись, він ухопився за першу-ліпшу з них і став гадати про те, чи не помиляється, вважаючи леді Ґвенет молодою дівчиною. Йому було відомо, що відьми живуть дуже довго і не старіють, тому, в принципі, їй могло бути скільки завгодно років — хоч п’ятдесят, хоч сто, а хоч і двісті. Проте Бренанові в це не вірилося. Всі її манери свідчили про молодість, а тут іще це вбрання — жодна поважна пані так не вдягнеться. Лише дівчисько, що не мусить нікому коритися, ні перед ким не відповідає за свою поведінку і має досить влади над людьми, щоб диктувати їм власні уявлення про пристойність…

На другому поверсі вони ввійшли до невеликої світлої кімнати, обставленої вишуканими меблями; її стіни було завішано барвистими ґобеленами, а всю підлогу вкривав м’який пухнастий килим. Леді Ґвенет умостилась у кріслі біля невисокого столика і кивком вказала на сусіднє.

— Прошу, сідай.

— Дякую, пані, — відповів Бренан, негайно скориставшись її запрошенням.

На обличчі дівчини знову з’явився той самий вираз, що й тоді, коли йшлося про феєрверк. Цього разу вона пояснила його причину:

— Не можу чути, як ти називаєш мене „пані“. Для тебе я просто Ґвен. Не Ґвенет, а саме Ґвен. Це ніяка не фамільярність. З усіх відьомських імен, що починаються на „ґвен“, лише моє дає право на таке скорочення — навіть в офіційному вжитку. То що, домовилися?

— Е-е… — розгублено промимрив Бренан. — Ну, хіба я можу… Ви ж відьма…

— Колишня відьма, — уточнила вона. — А тепер відьмачка. Знаєш, що це означає?

Бренан розтулив був рота — і відразу закрив його, мало не бовкнувши перше, що спало на думку. Потім обережно промовив:

— Це коли відьма… з певних причин втрачає Іскру.

— А разом з нею й більшу частину своєї сили, — додала леді Ґвенет… тобто просто Ґвен.

1 ... 18 19 20 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. Дорога на Тір Мінеган», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"