Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зоряний вуйко 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний вуйко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зоряний вуйко" автора Брати Капранови. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 83
Перейти на сторінку:
воза і опинився в затишній схованці. З усіх боків височів земляний вал, а всередині земля була ретельно вибрана — навчилися хлопці чумацької науки. Тут при скруті і днювати можна, не те що від верхніх боронитись. Сіль згори від променів захистить. Посередині розстелено свитину — чумацький стіл.

У фортеці верховодив Терентій.

- Їжте, хлопці, бо вартувати до ранку, — він одкраяв собі величенький шмат сала. — Я так гадаю, що нас ще з годину шукатимуть. А ми поки поїмо, скористаємося моментом.

Ніхто розмови не підтримав. Петро жував і думав, що не зважаючи на бадьорий голос Ярового, насправді нема з чого радіти. Хоч і їжа поки є, і води доволі, проте виснажені всі вкрай. Який шлях позаду! Та й що то за робота: сидіти й чекати, поки тебе знайдуть. Неначе куріпка якась.

— Не піде таке діло, Терентію, — Петро присунувся до Ярового. — Та кинь ти сало, побалакати треба.

Терентій запхав до рота останній шмат, кілька секунд уважно жував, а потім, разом усе заглинувши, витер руки об коліна і видихнув:

— Ну що ж, побалакаємо.


Петро влаштував собі зручненьку схованку в самій гущавині. Звідси було добре видно віз на краю галявини та обкладений травою бруствер, такий мирний і затишний на перший погляд. Табір собі й табір.

Поруч, кроків за десять, влаштувався Івась. Він помітно хвилювався, крутив головою, але був повен рішучості і весь час перекладав автомата якнайзручніше. Ач, який завзятий! Петро посміхнувся подумки. Боїться, звичайно, он як наїжачився.

На велику користь від Івася ніхто не розраховував, тому поставили його з Петром — щоб був під наглядом. Терентій із Сашком влаштувалися з протилежного боку галявини, а центром всієї схеми був віз. Обернутий боками до чумаків, він став чудовою мішенню, і Петро тільки зараз оцінив повною мірою ідею Терентія. Тепер якщо верхні вийдуть на галявину, зразу ж опиняться в пастці. А Василь, що лишився під возом, битиме ззаду.

Місяць вже пішов спочивати, і ліс освітлювали лише передранішні зорі. Тільки б до ранку встигли, бо тоді доведеться вертатись під воза.

Та й шкода буде, коли така задумка пропаде.

З кущів почувся умовний свист. Петро прислухався. Ага, почалося. Івась подивився на дядька з тривогою, і Петро заспокійливо підвів руку. Щоб не стрельнув, не дай Боже, з переляку.

Наче нічого не змінилося на галявині. Той самий віз, та сама трава, ті самі зорі, але якимось тривожним стало повітря, повною напруги нічна тиша. В кожному шурхоті чувся ворог, а кожен тріскіт нагадував клацання затвору.

Проте супротивник з’явився без звуку. Раптово. Праворуч від Петра з темряви виникла людина, що обережно сунула через кущі. Озброєна рушницею, в якомусь дранті — лісовик, мабуть. За ним скрадалися двоє верхніх. Петро мало не вилаявся від огиди. Кремезні, зі звірячими рухами, якось неприродно виглядали вони поруч із людиною. Мов малюнок лихого маляра. Криві ноги, короткі гнучкі тіла і страшні перекривлені пики, геть укриті лускою. Жах. А ще кажуть, що вони людям рідня.

Верхні були добре озброєні. Принаймні в одного — автомат, а що мав другий, роздивитися не вдавалося. Певно, теж не пукавка. Петро, вибравши мент, і собі свиснув птахою, як домовлялися. Верхні, наче за командою, озирнулися.

Петро боровся в собі з бажанням стрельнути у відкритих ворогів. Певно, вони були не самі — десь у кущах зачаїлися спільники, щоб обійти воза ззаду. Але поки нападники про щось радились стиха, і Петро жестами намагався заспокоювати Іванка, та заразом і себе. Та ось, корячись якомусь нечутному сигналу, напасники, лишивши одного в кущах, обережно поплазували до воза. Що й казати, рухалися вони бездоганно. Ані травичка не зашурхотить, ані пташка не злетить. Навіть приблизно не можна було вгадати, скільки ворогів скрадається у кущах, бо навіть ця трійця геть розчинилася серед трави.

От собачі діти! Петро краєм ока слідкував за верхнім, що лишився на узліссі. Той так само уважно дивився на галявину і нервово дригав ногою. Хвилюється, падло. Хоч би Василь там не проспав. Але передні, певно, вже біля воза.

Чого ж він не стріляє? Петро озирнувся на Івася. Той лежав блідий, нерухомий, міцно вчепившись в автомата, і теж уважно слідкував за галявиною.

Чому ж Василь не стріляє?

Враз почувся войовничий вигук, і біля самого воза з трави виринули чорні постаті. Мабуть, із десяток. За кілька стрибків вони вже були мало не на возі. Але з-під коліс на це анітелень. Петро ледь сам з кущів не вискочив. Що ж він робить?

Напасники, що очікували бодай на якийсь опір, теж розгубилися. Замість кинутися вперед, стріляючи та перекидаючи воза, вони здивовано спинилися й заозиралися навкруги. Заперегукувалися. І справді, де ж це таке бачено, щоб чумаки свій крам покинули?

Петро стиснув приклад, вибираючи, в кого першого стріляти — чи в того верхнього, що в кущах, чи в лісовика, який, намагаючись щось зрозуміти, зазирав під воза, якраз туди, де ховався Василь. Ну, хлопче, відгукнися цьому цікавому!

Проте на галявині панувала тиша. Лісовик, позазиравши між колеса, підвівся цілим і неушкодженим. Підвівся і розвів руками.

Петро теж нічого не розумів. Куди ж Василь подівся?

Лісовик щось завзято розповідав своїм товаришам, деякі теж зазирали під воза і теж розводили руками. Хай їм біс, паразитам. Де ж Василь?

Здивовані верхні про щось порадились поміж собою, а потім, вирішивши, що віз і справді покинутий, радісно загукали та замахали руками, скликаючи товаришів. Тим часом ті, хто лишився для прикриття в кущах, вже й самі сунули на галявину, не почувши звичних звуків бійки. Знявся з узлісся і Петрів підопічний. Він випростався, поклав зброю на плече і завзято дряпався навпростець, вимахуючи руками.

Загалом напасників виявилося дванадцять душ. Вони радо обмацували здобич, а двоє найменш терплячих вже почали витягати мішки через край.

Зараз весь крам попсують, наволоч. Петро поклав пальця на гашетку, але цієї миті, неначе прокинувшись, з-під воза обізвався Василів автомат.

1 ... 19 20 21 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний вуйко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний вуйко"