Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Права рука канцлера — не менш одіозна постать. Гладкий, незграбний міністр іноземних справ барон Костянтин фон Нейрат тільки здавався сонним і флегматичним. Про його діяльність у Римі (він був послом Німеччини в Італії) ходило багато чуток. Зокрема, говорили, що в сейфі німецького посольства зберігається шкіряна тека з секретними документами, які свідчать про таємні зв'язки посла з визначними політичними діячами Італії. Казали також, що для Муссоліні це не було таємницею…

Фон Нейрат, довідавшись про те, що агенти Муссоліні збираються викрасти теку з дорогоцінними документами, перехитрив дуче. Він замінив документи стосом чистого паперу і дав можливість викрадачам без перешкод пробратися в будинок посольства, відімкнути сейф і взяти шкіряну теку. О другій годині ночі співробітники посольства затримали злодіїв. При перевірці виявилося, що один з них був лейтенант, а другий — комісар поліції. Наступного дня посол влаштував грандіозний скандал італійським властям…

Військовий міністр фон Шлейхер, виступаючи з промовою по радіо 26 липня 1932 року, заявив, що віднині Німеччина не потребує нічиїх дозволів і сама подбає про свою безпеку. А канцлер фон Папен недвозначно дав зрозуміти представникам преси, що німецька армія матиме сучасну зброю. Ці виступи викликали велике обурення у Франції. Французький посол у Берліні Франсуа Понсе за дорученням свого уряду зажадав пояснень. Ніби у відповідь на це Гітлер, граючи на шовіністичних почуттях німців, розгорнув гучну кампанію проти «принизливого Версальського диктату»…

Василь, серйозно занепокоєний своєю бездіяльністю в час, коли міжнародна обстановка стала такою напруженою, не знав, що він має робити, — вказівок чомусь усе не було. Нарешті йому увірвався терпець, і він написав листа «батькові» в Чехословаччину. Докладно змалювавши своє життя-буття в Парижі як компаньйона рекламної фірми, Василь, між іншим, згадав про світові події і поскаржився на свою вимушену бездіяльність. Усе це, звичайно, езопівською мовою, але досить ясно.

У листі-відповіді «батько» сповістив, що він і всі родичі дуже задоволені, що Ярослав нарешті переїхав до Парижа, — це початок успіху! Вони раді також його комерційним досягненням. «Батько» наполегливо радив розширити рекламну фірму, налагодити ділові стосунки з іншими країнами, зокрема з Німеччиною, Англією, а можливо, навіть з Америкою. Ото було б здорово, якби синок зумів пробитися з своїми новими ідеями на батьківщину реклами! І якщо в цих країнах знайдуться серйозні замовники, непогано було б мати там своїх представників. Головне — налагодити ділові стосунки з потрібними людьми, особливо з сильними світу цього. Нехай Ярослав збагне одну просту істину: без їхньої підтримки досягти великих успіхів у комерції не можна. Наприкінці листа «батько» писав: «Нехай Маріанна, скориставшись перебуванням у Парижі, послухає лекції професорів Сорбрнни. Знання їй знадобляться у майбутньому…»

Прочитавши листа, Василь задумався. Що ж, як то кажуть, згори видніше… Він зуміє розширити підприємство, налагодити ділові стосунки з іншими країнами. Зрозуміле і бажання «батька», щоб він завів знайомство із сильними світу цього. Буде виконано!..

Постановити отак неважко, але де і як він зможе знайти цих людей і зійтися з ними близько? Будучи фактично хазяїном рекламної фірми, що стала останнім часом модною, Василь познайомився з багатьма парижанами, але то були комерсанти, власники різних торгових підприємств або їхні представники, яких цікавило тільки одне — торгівля, збут, реклама. Гаяти час на таких людей не було рації…

Він подумав, що для зв'язку і знайомства з людьми може прислужитися церква. До того ж непогано зарекомендувати себе віруючою людиною… Довідавшись у тітки Ежені адресу парафіяльної церкви святого Варфоломія, він якось надвечір пішов туди. В церкві нікого не було, крім трьох бабусь у чорному, але Василь скоріше відчув, ніж побачив, що його прихід не лишився непоміченим. Підійшовши до вівтаря, він став на коліна і довго старанно молився. А підвівшись, уздрів перед собою літнього абата.

— Добридень, мосьє, — привітно сказав той. — Якщо не помиляюсь, я бачу вас уперше в моїй парафії.

— Благословіть, отче мій! — Василь схилив голову і, коли абат закінчив молитву, відповів на його запитання — Ви правду сказали, я кілька днів тому, поселився в цьому кварталі і поспішив до церкви, щоб просити вас бути моїм сповідником.

— Охоче… Судячи з вашого акценту, ни іноземець?

— Я — підданий Чехословацької республіки, словак за національністю, католик за віросповіданням. Присвятив себе комерційній діяльності — компаньйон рекламної фірми. Одружений, дітей бог не дав, живу недалеко звідси…

Абат дістав з кишені книжку і, записавши адресу нового парафіянина, сказав:

— Ви і ваша дружина, якщо вона теж католичка, можете сповідатися у мене в будь-який вівторок, четвер або неділю після служби.

Василь подякував, кинув у тарілку для пожертвувань п'ятифранкового папірця і вийшов на вулицю.

Минали день за днем.

Директор-розпорядник універмагу Шарль де ла Граммон замовив фірмі «Жубер і компанія» оформити ще кілька вітрин. Він зателефонував Василеві і попросив завітати до нього для ділової розмови.

— Мушу признатися, — сказав він Василеві, коли той зручно всівся у кріслі біля його стола, — що тематичні реклами вашої фірми, як виявилось, дуже дійові! Публіці подобається нова, яскрава вітрина, але… — де ла Граммон помовчав, — але ми витрачаємо на рекламу надто багато грошей. Нам доводиться досить часто міняти оформлення вітрин — неодмінно раз на місяць. Дорога це, скажу вам, утіха! Я запросив вас, щоб порадитися — чи не можна виготовляти більш фундаментальну декоративну установку, щоб потім міняти в ній тільки деталі?

— Чому ні? Правда, це вам обійдеться трохи дорожче, але витрати окупляться з лишком. За кілька днів я подам вам ескізи і приблизну калькуляцію.

— Чудово! З людиною, яка одразу вас розуміє, приємно мати діло!

Прощаючись, Василь побачив тенісну ракетку в чохлі, що лежала на підвіконні.

— Ви граєте в теніс, мосьє? — спитав він.

— Я маю честь бути віце-головою тенісного, клубу, — відповів