Читати книгу - "Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею"

Тьма єгипетська…

Куди це я йду? Мені начебто до метро… А, ні, правильно йду. Оно літеру «М» видно. Скоро поряд букву «Ж» привісять, для рівноваги. «М» і «Ж»… Му-Жик. Ме-Жа. Мо-Же… Може, і у цього? У Скомороха так було? Сидиш у кріслі, спектакль дивишся. Ненасправжки. П'єса, актори в гримі. А потім — кульмінація, і — ножем! — по горлу!.. або шпага — у серце!.. або… Мить тиші. Аплодисменти — шквалом. Зал встає. «Браво!» Катарсис. Катарсис, щоб йому пусто було! Катарсис, єдрьона воша!.. Ні, я не лаюся. Це я так… Вибачте. Та не вам це я, не вам!..

Оп-па, а хто це до нас в кишеню лізе? Адже ось зухвалий злодій пішов! Зараз я розвернуся, так як заїду, з розвороту ногою… Ні, ногою я впаду. Рукою. З розвороту. А ось і не заїду. І не виїду! Ну ж? Давай! Це правильна кишеня… потрібна!.. У портмоне все одно п'ятірка з дріб’язком та візитівки — не шкода. Чувак, якщо ти! чувак, валяй!.. Я тобі ще й доплачуватиму. Чесно! Ну… Є! Є! Молодець! Вийшло, вийшло!

Тепер дати йому піти, не злякати. Моя зупинка. Так, не бігти, йти спокійно… ескалатор… двері…

От і все. Вільний!!!

Вільний…

Коньяк був дешевий, тризірковий. Качка куди кращим пригощав! Від лимону щелепи зводило. А в серці тихо завмирав спокій. Мені було добре. Концерти зірки закінчилися, і жах цей клятий закінчився, а життя продовжується.

Гіп-гіп-ура!

— Ну, старий! Ну, врятував! Думав: все, хана чосу!..

«Чос» на жаргоні естрадників — швидкий заїзд в місто, один-два концерти в найбільшому залі, який знайдеться. Дехто для «чосу» віддає перевагу стадіонам. Себто «вичесав» максимум «понтяри» (вона ж — поважна публіка) — і по конях! Далі…

— …мені Арнольдич плаче: Юрок, тонемо, половина шоу нанівець! Я йому: кочумай, випливемо! А ти, старий, прямо бог з машини! Слухай, давай мій шмок з тобою контракт підмахне? Або я сам… Гайда з нами на гастролі: піротехніку ставити, ефекти? Башлі лопатою гребти станемо!..

«Шмок» — це зоряний менеджер. Скупердяй рідкісний. Хоча башлями справді не обділив. Лопатою-не лопатою, але совочком я їх, хрустких, загріб. Правда, довелося попрацювати. Димова машина? — гаразд, я з такою вже працював. А ось поки в їхньому пульті для ефектів розібрався, поки з пожежником домовився — наш «гасила» тризірковий не п'є, йому «Ай-Петрі» подавай! Замість римських свічок виставив кольорові фонтани, в «чортовому колесі» всі заряди позамінював — щоб шлейф трохи менший давали. Нічого, прокотило. І ще від себе сюрприз додав: під фінал «Ночі над містом» (це у зірки супер-хіт!) торохнув два магнієві заряди. Укріпив на бічних штанкетах і, коли тінейджери в залі полізли в прохід танці-шманці влаштовувати… «Гасила» мене потім мало багром не вбив, зате публіка вищала від захоплення! Аншлаг, овації, свист, крики, фанати в екстазі. І ми, так би мовити, Химко, люди!

Є чим пишатися. Добре вийшло, і то добре дуже.

— …ну, ти вирішив, старий?

Зараз всі були добряче «на бровах», і під цю справу справді світило підписати контракт. Тільки навіщо? Наїздився я з гастролями. У печінках сидять: потяги, готелі, печія від кафешного їдла, п'янки-гулянки, смутна любов з кордебалетками… Коли еротичний балет «Птах Миру» два місяці конферив, ледве імпотентом не зробився. Богема хрінова. Знову ж таки, не хочу Наташку з Денисом кидати надовго.

— Спасибі, Юрок — ми із зіркою вже третій день на «ти». — Вибач, не зростеться. Я за вдачею домашній. Не потягну.

— За вдачею він! Які наші роки, старий! Давай! Всіх справ: заряди розкидав — тисни кнопки! Не потягне він… Адже я тягну — а ти й поготів зможеш. Тобі козлом не скакати!

Що правда, то правда. Тягне. Аж дим іде. Хоча старший за мене років на п'ять. А так і не скажеш. Завивочка, підтяжечка. По сцені як хлопчик скаче. Професіонал. Бачив я, як він біля балетного станка париться. Кожного божого дня. Зранку. А ввечері — концерт. Спробуй, побатрач так в сорок з гаком! Я відразу в'їхав: він під «голубого» для іміджу косить. Нормальний мужик по життю, ще й здоровий — дай боже кожному! Вчора, пам'ятаю, від сміху аж захлинався, дивлячись, як він перед фанками гея розігрував. Дістали його дівки, ось і вирішив відігратися. І на них, і перед ними. Повірили, дурепи! Утекли, всі яскраво-червоні. Навіть квіти вручити забули. А зірці за півгодини вже справжнісіньких геїв відшивати довелося. Ну, до цих він з Поліною-танцюристкою вийшов. Обійнявшись. І лапа у Поліни під спідницею. Геї ошаліли, знітилися, а Юрок їм простою російською мовою, без щонайменшої політкоректності: зайнятий, мовляв, гетеросексуалю потрохи… Бо всі чоловіки — негідники, і чистої любові між ними довіку не знайдеш. У перекладі з культурного на загальнодоступний. Геї, що дивно, не образилися. Троянди подарували і повідомили, що все одно на концерти ходити будуть, бо Юрок для них — символ. На зразок Статуї Свободи і Кролика Роджера. А орієнтація — його особиста справа, хоча, звичайно, шкода.

Я просто засмутився, що натурал.

Теж був би ввічливим…

— Гаразд, старий, ти думай. До ранку час є. Потяг о пів на шосту, ніч тут гуляти будемо.

Усміхаюся зірці:

— Мене дружина не відпустить. Ревнива.

Юрок пхикає у відповідь і витягує з-під купи сценічних шмоток гітару. Акустику. Стареньку, бувалу, але ще, схоже, цілком робочу «Кремону». Бере пробний акорд. Гітара не настроєна, і зірка починає терпляче підкручувати кілки.

Вибираюся в коридор.

Із-за сусідніх дверей