Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Дисертація лейтенанта Шпильового 📚 - Українською

Читати книгу - "Дисертація лейтенанта Шпильового"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дисертація лейтенанта Шпильового" автора Генадій Савичов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 24
Перейти на сторінку:
її вивезли до Східної Пруссії. Так, зупинялась у неї жінка. Здається, з Слобідського. Яке ж прізвище у дівчини?

— Запитайте кербуда.

Керуючий будинками був педант у повному розумінні цього слова. Всі документи в його канцелярії зберігались в ідеальному порядку. Він довго копирсався в товстих папках і, нарешті, повідомив:

— Єлизавета Григорівна Мовчан. Вибула в 1942 році. Куди?

— Невідомо. Фашисти, юначе, розписок не давали.

Але мені і цього було досить. Я побіг в адресний стіл.

Жодна Єлизавета Григорівна Мовчан у Волногорськуне мешкала… Що робити?

— Дорогий мій, — сказав Костіи, — ти забув, що коли жінка виходить заміж, вона, як правило, змінює прізвище.

Як я про це не подумав!

Знову картотека адресного столу, і ось у моїх руках адреса:

— Саржевська Єлизавета Григорівна, Пролетарська,107.

Пролетарська вулиця заміська, зелена. Відшукавши номер будинку, я постукав у хвіртку. На стук вибіг величезний собака і на моє здивування почав тертись об мою ногу. Я почухав його за ухом і пішов на подвір'я. Собака побіг за мною. Проте на дверях будинку висів замок. Треба пошукати.

— Ну, що ж, — сказав я собаці, — доведеться піти, як кажуть, не солоно сьорбавши.

Я попрямував до хвіртки, але собака став посеред алеї і загарчав.

— Ти чого?! Я ж тебе за вухом гладив.

Собака наїжився і показав ікла. Я відступив і притиснувся до стіни.

Минув якийсь час. Скрипнула хвіртка. На алеї показалась вродлива жінка років сорока.

— Ану геть на місце! — гримнула вона на собаку і, непривітно оглянувши мене, спитала: — Ви до кого?

— Мені потрібна Єлизавета Саржевська.

— Ну, я Саржевська.

Я зіщулився під холодним поглядом.

— Мені хотілося б знати, чи ви не були знайомі з Матвієм Петрйщевим?

З того, як вона на секунду завмерла, як задрижали її вії, я відразу зрозумів, що вона знала Петрищева. Але Саржевська різко відповіла:

— Ніякого Петрищева я не знаю і знати не хочу.

— Та як же… Мені казали…

— І я кажу: не знаю! Ідіть собі!

Я пішов до хвіртки. Майже біля виходу Саржевська покликала мене.

— Нащо вам потрібен Петрищев?

— Збираю матеріали для музею.

— Для музею? — перепитала вона недовірливо. — Це для чого ж?

Я відповів роздратовано:

— Музеї марно документів не збирають. Матвій зробив подвиг. Він герой…

— Балачки…

Я більше не слухав її і вже далеченько відійшов од будинку, коли за спиною почув квапливу ходу.

— Підождіть! Підождіть… Я сказала неправду. З Матвієм ми були знайомі.

Вона раптом заплакала, притуливши до очей маленьку мережану хусточку.

— Мені ж казали, що він зрадник… І якщо, мовляв, я скажу кому-небудь, що була знайома з ним, то самій не минути лиха.

— Хто вам міг сказати таку дурницю? — спробував я заспокоїти жінку.

Ліза не відповіла, витерла сльози і спитала:

— Що ви хочете знати про Матвія?

— Все, що ви знаєте. Крім того, мене цікавлять документи і фотографії.

— У мене є його листи. — Жінка зволікала. — І фотографії…

Я зрадів.

— Це добре. Не могли б ви дати їх мені на деякий час?

Саржевська насупилась і неприязно, колюче подивилася на мене:

— А він справді герой?

— Сходіть до музею. Узнаєте. Там написано.

— Ну, добре, — погодилась Саржевська. — Давайте завтра в музеї зустрінемося. Не осудіть, що в хату не кличу.

Чоловік у мене лютує, коли я Матвій згадую. Якщо дізнається про листи і фотографії — порве на шматки.

— Чого це його злить?

— Ідіть, ідіть, — почала квапити Саржевська, — не дай бог, чоловік побачить.

Другого дня Єлизавета Григорівна прийшла до музею. Вона дуже поспішала. Постояла біля стенда Петрищева. Пожурилась. Поплакала. Дала мені згорток з паперами і пішла, сказавши, що квапиться додому.

З Марією Андріївною ми заходилися вивчати папери. В основному це були листи Матвія до Лізи. Звичайні листи закоханого вісімнадцятилітнього юнака. Із клятвами вірності, з проханням частіше зустрічатися. Але було й кілька фотографій. Серед них зовсім пожовклий знімок, на якому я не знайшов Петрищева. Група чоловіків і жінок розташувалася під квітучим фруктовим деревом.

— А це що за люди?

— Мабуть, родичі, — висловила припущення Марія Андріївна. — Видно, Ліза спохвату різні фотографії згребла у схованку.

Я затримав погляд на зображенні незнайомого чоловіка. Безсумнівно, він мені когось нагадував. Густі, пухнасті брови. Похмурий погляд. У пам’яті поставав і згасав дивно знайомий образ.

Я передав фотографію Марії Андріївні. Вона покрутила її в руках і скрикнула:

— Боже мій, та це ж Гужва!

САРЖЕВСЬКИЙ ДАЄ СВІДЧЕННЯ

Нарешті удаваного Гужву розвінчали. Ним виявився Саржевський Веніамін Федорович.

Його викликали в Управління держбезпеки до Танюшина.

— Чого ви назвали себе Гужвою? — запитав Танюшин.

— Яким Гужвою? — Саржевський удав з себе вкрай здивованого.

Слід сказати, що тримався він досить впевнено. Незворушне обличчя, байдужий погляд. Правда, брови в нього весь час рухались: то злітали вгору, то зсувались в одну, пряму лінію, то відходили до скронь, залежно від того, що він вдавав: здивування, байдужість чи гнів.

— Яким Гужвою? — перепитав Саржевський, і брови у нього витягнулись на знак запитання.

— Вам краще знати, — відповів Танюшин. — Ви казали в музеї, що ваше прізвище Гужва?

— Нісенітниця, цього я не казав, — відповів Саржевський, побіжно глянувши на мене і на Марію Андріївну.

— Прізвище Петрищев вам знайоме?

1 ... 19 20 21 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дисертація лейтенанта Шпильового», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дисертація лейтенанта Шпильового"