Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Обережно, діти! 📚 - Українською

Читати книгу - "Обережно, діти!"

769
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обережно, діти!" автора Марія Романівна Ткачівська. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 42
Перейти на сторінку:
що час так швидко минає?!

Вікторія Семенівна подзвонила у двері. Мої ноги затремтіли. Я мав одну хвилину. Хіба я машина чи пилосос? Колись я винайду такого робота, якому скажу «прибери», і той за хвилину все прибере.

Я згрібав іграшки зі швидкістю світла й запихав їх до шафи. Усе, що не помістилося, засунув ногами під стіл. Зошити, олівці, пластилін та приладдя для ручної праці також. Частину книжок заштовхав під покривало.


Вікторія Семенівна стояла вже майже на порозі. Я швидко вхопив якусь ганчірку, що випала з якогось пакета, і витер нею підлогу біля дверей. Не ідеальний порядок, але майже, подумав я.





– Проходьте, проходьте, – чув я татів голос із коридору.

Хіба я винен, що в нас спочатку двері в дитячу, а потім – у вітальню.

Вікторія Семенівна – велика, навіть трохи страшна тітка, в окулярах на носі, у довгій чорній спідниці та високих туфлях. Її волосся я ще не встиг роздивитися. Воно було невизначеної довжини та невизначеного кольору. Її очі були чорні й колючі. Тітка тримала в руках великого слона. Це точно для тата!

Вона зайшла за мною в мою кімнату і стала коло шафи. (Якби я зайшов до неї без дозволу в кімнату, то мав би заборону дивитися телевізор на цілий місяць.)

– Це тобі! – сказала вона і також погладила мене по голові.

Якщо у дітей з’являється алергія, то, мабуть, від того, що їх надто часто гладять по голові. Я пчихнув.

– На здоров’я! – звернулася до мене Вікторія Семенівна. – Ну як, подобається тобі мій подарунок?

– Подобається, – сказав я.

Не знаю, чому мамі не сподобався мій тон. Її очі стали схожі на планету Марс.

Шефиня посміхнулася і поправила рукою волосся. Хіба я винен, що вона зачепила ліктем шафу? Двері відчинилися. Мама встигала тільки ковтати повітря. Іграшки одна за одною сипалися на голову Вікторії Семенівні. Вона відстрибнула від шафи і з переляку присіла на ліжко. Хіба я винен, що книжки під покривалом ковзнули на підлогу? Шефиня разом із покривалом опинилася на підлозі. Її ноги – під столом. Хіба я винен, що у неї такі довгі ноги? Хіба я винен, що пластилін не хотів відліплюватися від її чорної спідниці і що мої машинки порвали їй колготи?


Вікторія Семенівна сиділа у вітальні за столом і допивала склянку води.

Саме в цей час прокинулася Лінка. Вона ніколи не вередувала, коли прокидалася. Лінка відразу рознюхала, що в нас уже є гості. Вона надягла туфлі на високих підборах, які знайшла в коридорі, принесла з кухні велику ложку, заховала її за спину і просунула голову крізь двері.

Лінку, звичайно, ніхто не помітив. Усі були зайняті Вікторією Семенівною. Лінці це аж ніяк не сподобалося. Як-не-як їй скоро вже два роки! Вона кілька разів ударила ложкою по столі. Спочатку тихо. Потім голосніше і, нарешті, дуже голосно. Всі обернулися. Лінка довго не чекала й почала свій перший виступ.

– Я козачка твоя, я дружина твоя, – затягнула вона з усіх сил своєю ще дитячою і не всім зрозумілою мовою пісню, якої навчив її мій дід.

Лінці здалося, що Вікторії Семенівні пісня сподобалася. Лінка почала співати «на біс». Поки тато пояснював Вікторії Семенівні, що його дочка ще мала, мама взяла Лінку на руки і понесла в іншу кімнату. Лінка обурювалася, розмахувала руками, але співати не переставала.

Мама закрила кімнату на ключ і зайшла у ванну. Після Лінчиного концерту вона ніяк не могла прийти до тями. Я вирішив їй допомогти. Якщо Вікторія Семенівна помре з голоду, татові не підвищать зарплати. Я швидко пішов на кухню й окинув оком, де потрібна моя допомога. На плиті варилася картопля. Я розкопирсав виделкою одну картоплинку. Мама так завжди робить, коли пробує, чи варена. Картопля виявилася не соленою. Сіль стояла у кутку на підвіконні. Щоб не пересолити, я міряв ложкою. Чайної ложки забагато не буває.

Салат виявився також не готовим. Я трохи начерпав з іншої сільнички солі й покуштував. Ці салати – не мій смак. На підлогу трохи пролилося майонезу. Я побіг по ту ганчірку, якою вже витирав підлогу. Коли мама повернулася, усе було в ідеальному порядку.

Щоб трохи поліпшити меню для поважної гості, я вирішив навіть наловити їй риби. Я взяв сковорідку, ложку і сів біля Софійчиного акваріума. Рибки весь час ховалися за камінчики. Думаєте, легко ловити їх без вудки? Заради татової шефині я був ладен навіть на такі випробування. Якщо тато сьогодні догодить Вікторії Семенівні, він Софійці купить ще кращих рибок. Для шефині мені сьогодні нічого не шкода!

Хіба я винен, що на мішечку не було написано, що то пісок для вазонів? …І що замість солі я насипав у салат цукру? …І що Вікторія Семенівна ніяк не могла знайти свої туфлі.

Картопля з піском – це ще не найгірше. Найгіршим виявилося те, що ганчірка, якою я витирав майонез, була дорогою хусткою для пані шефині, з камінням якогось там Сваровського.

Досі я не був знайомий ні зі Сваровським, ні з шефинею. І хочу вам сказати, мені їх у житті ніколи не бракувало.

Я сам запропонував цілий тиждень прибирати в кімнаті та коридорі, аж двічі помити посуд і почистити Софійці взуття. Посуд мені довелося мити аж цілий тиждень. Татові зарплату не підвищили. Я не знав, як виправити ситуацію.

Єдине, що я запам’ятав надовго: коли приходять гості, треба поводитися як слід. Я спробую це пояснити Лінці. Якщо не тепер, то тоді, коли вона зрозуміє, що означає «поводитися як слід». Бо саме це я намагаюся зрозуміти вже цілий тиждень.

Частина 3
Обережно, село!
1. Мене вперше залишили в селі

Я ще жодного літа не провів у селі. Замість того щоб, як усі нормальні діти (наприклад, як Стас і Бодько), набиратися сили і здоров’я на свіжому сільському повітрі, я все своє життя мушу марнувати в місті.

Щоб я поїхав до села, мусило обов’язково щось статися. А сталося те, що мама мусила терміново їхати на якісь там курси, а дід Роман – на лікування до санаторію. Лінку забрала на два тижні тітка Марина, і мене відправляють на цілий місяць у село. Ура!



Я не вірив, що це правда, поки не побачив табличку «Данилівка». Тепер уже не треба щодня чистити зуби, складати всі свої речі і показувати мамі, скільки сторінок я прочитав. Навіть не треба мити посуд і домовлятися за прибирання

1 ... 19 20 21 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обережно, діти!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обережно, діти!"