Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не тямлячись від гніву, магрібець повернувся до заїзду і, опинившись у своїй кімнаті, розсипав пісок, щоб дізнатися, де зараз знаходиться лампа. Він зрадів, побачивши, що Аладдін не носить її з собою: у той момент лампа була в палаці, а її теперішній володар — на ловах.
Це дуже втішило магрібця і він, потираючи руки від задоволення, сказав сам до себе: «Доля знову дарує мені шанс здобути лампу. І вдруге я його не проґавлю!»
Магрібець одразу ж пішов до мідника, замовив у нього декілька новеньких ламп і сказав:
— Якщо зробиш їх швидко, то отримаєш великі гроші.
— Слухаю і виконую! — відповів мідник, і за короткий час лампи були готові.
Магрібець узяв їх, щедро розрахувавшись із мідником, а тоді повернувся до свого найманого помешкання, склав лампи у кошик і пішов вулицями міста, вигукуючи:
— Гей, хто міняє старі лампи на нові?!
Усі, хто це чув, вважали його за божевільного. Але магрібцеві було байдуже, він знав, заради чого виставляє себе на глум. Супроводжуваний сміхом перехожих, він дійшов до палацу Аладдіна.
— Гей, хто міняє старі лампи на нові?! — вже вкотре прокричав магрібець. А вуличні хлопчаки все ще підбігали за ним, кепкуючи:
— Божевільний! Божевільний!
Бадр аль-Будур якраз видивлялася у вікно, що то за галас надворі. Вона почула пропозицію магрібця і разом зі своїми невільницями посміялася над ним.
— Навіщо цьому дурневі старі лампи?! Ви лишень уявіть: він міняє їх на нові!
Але так, мабуть, мало бути, що саме того дня Аладдін забув зачинити чарівну лампу у своїй кімнаті. Одна з невільниць сказала царівні:
— У палаці є одна стара лампа. Якщо хочеш розважитися, володарко, я принесу її, і ми перевіримо, чи правду каже той божевільний.
— Приведи його сюди, — сміючись, погодилася Бадр аль-Будур, — ми виміняємо нову лампу за стару.
Ясна річ, дівчина не знала, що їхня стара лампа чарівна.
Тож невільниця пішла до покоїв Аладдіна, узяла лампу, дала її євнухові й наказала обміняти у вуличного торговця на нову. Коли євнух приніс нову лампу, Бадр аль-Будур і невільниці до сліз реготали над безумним торговцем. Вони й гадки не мали, що насправді це їх було ошукано.
А магрібець одразу впізнав чарівну лампу — саме такою він бачив її на піску під час ворожіння. Та й досі не міг він повірити у своє щастя, що так легко йому дісталося. Трохи оговтавшись, він покинув решту ламп там, де стояв, і помчав, мов вітер, шукаючи навкруги якогось безлюдного місця. Чаклун наважився зупинитися, коли була вже глибока ніч. Відхекавшись, він нарешті потер лампу. Тієї ж миті перед ним з’явився джин і промовив:
— Володарю, твій раб перед тобою! Проси у мене що завгодно — я і усі раби цієї лампи виконаємо будь-яке бажання того, хто її має.
— Я хочу, щоб ти переніс мене і Аладдінів палац із усім і всіма, хто там є, до мого рідного міста! — ось чого зажадав підступний чаклун-магрібець.
А визирнувши наступного ранку у вікно, султан не повірив своїм очам: перед його палацом був величезний пустир! Аладдінового палацу там не було, тож цар вирішив, що ще спить. Але протерши очі, переконався, що все наяву і палацу таки немає! Він не знав, що і думати, і разом з тим страшенно переживав, що втратив доньку. Він покликав головного візира і налетів на нього:
— Говори мерщій, куди подівся палац Аладдіна!
Спантеличений візир лише розводив руками.
— Чого ти витріщився на мене?! — лютував султан. — Я тебе питаю, де палац? Глянь у вікно, він немов під землю запав!
Візир підійшов до вікна і якийсь час уважно вдивлявся вдалечінь, але нічого, окрім розлогого пустиря, не побачив. Це теж його вкрай здивувало, він наче онімів.
— Ось що мене непокоїть, ось чому я сумую, — зітхнув султан.
І тоді візир зважився сказати:
— О царю над царями, адже я попереджав тебе, що це все чаклунство, та ти мене й слухати не хотів.
Лють султанова зростала.
— Де Аладдін? — запитав він візира.
— На полюванні.
І тоді султан наказав одному з емірів зібрати воїнів, їхати по Аладдіна і привезти його скутого і зв’язаного. Емір, прибувши з воїнами до Аладдіна, сказав йому:
— Не гнівайся на мене, я лише виконую султанів наказ. Мені сказано привести тебе до нього скутого і зв’язаного. Пробач мені, прошу тебе, адже я підданий султана.
Такі слова еміра здивували Аладдіна. Він не міг збагнути, що відбувається.
— Усе це дуже дивно… — сказав задумливо Аладдін, — Еміре, може, ти знаєш, чому султан наказав так вчинити зі мною?
— Пробач мені, та я не знаю! — відповів емір.
Тоді Аладдін скочив додолу з коня і мовив:
— Що ж, тоді робіть, що велів вам султан.
І Аладдіна закували у кайдани, зв’язали йому руки й повели у місто. А його піддані, побачивши таке, зрозуміли, що султан хоче за щось жорстоко його покарати. Усі як один піднялися зі своїх місць, озброїлися і рушили за Аладдіном, аби побачити, що султан надумав учинити із юнаком, і захистити у разі потреби.
Коли сповістили, що привели Аладдіна, султан наказав негайно відтяти йому голову. Почувши про це, городяни повстали. Вони зібралися перед воротами палацу, а найсміливіші полізли на мури, б’ючи і трощачи вікна. Головний візир сповістив султана про те, що відбувається:
— О царю над царями, смерть твоя дихає тобі у потилицю! Раджу пробачити Аладдіна, інакше народ нас уб’є, захищаючи його! Це бунт!
Султан прислухався до поради візира і наказав катові негайно звільнити засудженого та привести до нього, а народ заспокоїти і повідомити, що він великодушно помилував Аладдіна.
Коли Аладдіна привели до султана, зять поцілував землю перед тестем
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аладдін і чарівна лампа», після закриття браузера.