Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Захар Беркут, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Захар Беркут, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Захар Беркут" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 55
Перейти на сторінку:
сю­ди, до ме­не!

Лучники і топірни­ки, хоч самі бліді й трем­тячі, обсту­пи­ли­ бо­яри­на. Грізний, чер­во­ний з лю­тості, сто­яв він по­се­ред них з кро­ва­вим то­по­ром у руці. На знак Захара гро­ма­да втих­ла.

- Боярине,- ска­зав За­хар,- ти смер­тельно про­ви­нивсь про­ти бо­га і гро­ма­ди. Ти на суді за­бив свідка, на­шо­го гро­мадянина. Що він хотів про­ти те­бе свідчи­ти, ми не дізна­лися і не хо­че­мо зна­ти,- не­хай твоя совість су­дить те­бе. Але своїм убійством ти приз­нав­ся до ви­ни і по­пов­нив но­ву ви­ну. Гро­ма­да не мо­же те­бе терпіти на своїй землі. Відда­лися з-між нас! За три дні віднині прий­дуть наші лю­ди, щоб роз­ва­ли­ти твій дім і заг­ла­ди­ти навіть слід тво­го бут­тя у нас.

- Нехай при­хо­дять! - крик­нув лю­то бо­ярин.- По­ба­чи­мо, хто чий слід заг­ла­дить. Я плюю на ваш суд! Рад по­ба­чи­ти то­го, хто прис­ту­пить до мо­го до­му! Ану, мої слу­ги, ходімо з сього по­га­но­го збо­ру!

Боярин відда­лив­ся зі своїми слу­га­ми. Дов­гий час сто­яла мов­чан­ка в зборі. Молодці ви­нес­ли кро­ва­ве тіло Митька Во­яка.

- Чесна гро­ма­до,- ска­зав За­хар,- чи во­ля ва­ша пос­ту­па­ти з бо­яри­ном Ту­га­ром Вовком так, як батьки наші веліли пос­ту­па­ти з та­ки­ми людьми?

- Так, так! - за­гу­ла гро­ма­да.

- Кого ж ви­би­раєте до спов­нен­ня гро­мадської волі?

Виб­рано де­сять мо­лодців, між ни­ми й Мак­си­ма Бер­ку­та. Важ­ко бу­ло Мак­си­мові прий­ма­ти сей вибір. Хоч і як не­на­вис­ний був йо­му бо­ярин, але все-та­ки він був вітцем тої, кот­ра мов ча­ром опа­ну­ва­ла йо­го сер­це і йо­го мислі, за кот­ру він віддав би був жит­тя. А те­пер, о го­ре, і во­на бу­ла за­суд­же­на без­вин­но за батько­ву про­ви­ну. Але про­те Максим не від­пи­рав­ся від ви­бо­ру. Хоч і як тяж­ке для ньо­го бу­ло зав­дан­ня спов­ни­ти гро­мадський за­суд, усе-та­ки він у гли­бині сво­го сер­ця ра­ду­вав­ся ним: ад­же ж при тій на­годі він по­ба­чить її! А мо­же, йо­му удасться як-не­будь потіши­ти її, зла­го­ди­ти хоть своєю щирістю ост­рий за­суд гро­ма­ди!..

А тим ча­сом ра­да гро­мадська йшла далі своєю чер­гою.

Прик­ли­ка­но посланців від сто­ронських гро­мад, щоб і з ни­ми на­ра­ди­тись над тим, як бо­ро­ни­ти­ся про­ти на­па­ду мон­голів.

- Зруйновані ми,- го­во­рив посла­нець підгірських гро­мад.- Се­ла наші по­па­лені, ху­до­би зра­бо­вані, мо­лодіж вигиб­ла. Ши­ро­кою рікою роз­ли­ли­ся по­жежі і зни­щен­ня по Підгір’ї. Князь не дав нам ніякої обо­ро­ни, а бо­яри, що тис­ли нас в ча­си спо­кою, зра­ди­ли нас у пот­ребі.

Посланці з Кор­чи­на й Тус­та­ня го­во­ри­ли:

- Нам гро­зить за­ли­ва. По­ниж­че Си­невідська на рівнині біліють вже шат­ра мон­голів. Іде їх си­ла незлічи­ма, і ми й ду­ма­ти не мо­же­мо про бо­ротьбу й опір, але за­би­раємо все і втікаємо в ліси та го­ри. Бо­яри наші за­ча­ли бу­ли ро­би­ти засіки на шля­ху, але якось ва­гу­ються. Шеп­чуть лю­ди, що хо­тять зап­ро­да­ти шля­хи наші мон­го­лам.

Посланці з інших вер­хо­винських гро­мад го­во­ри­ли:

- У нас уро­жаї лихі, а те­пер з долів набігло до нас ба­га­то на­ро­ду. Пе­ред­но­ви­нок тяж­кий. Ря­туй­те нас і на­ших го­стей, по­можіть пе­ре­бу­ти чор­ну го­ди­ну!

Посланці з уг­ро-руських гро­мад ска­за­ли:

- Чули ми, що мон­гольська за­ли­ва йде в угорську країну. На бо­га і богів батьків на­ших взи­ваємо вас, сусіди і брат­тя, спиніть то­ту страш­ну хма­ру, не до­пустіть її зва­ли­ти­ся в на­шу країну! Ваші се­ла - твер­дині; кож­да ска­ла, кож­да де­бра ва­ша ста­не за ти­ся­чу во­яків. А ско­ро раз во­ни пере­ва­ля­ться че­рез го­ри, то вже там ніяка си­ла не спи­нить їх, і всі ми по­гиб­не­мо мар­но. Ми го­тові да­ти вам поміч, якої за­жа­даєте, і хлібом, і людьми, тільки не опус­кай­те рук, не тра­тьте надії, ста­вай­те до бою з по­га­ним наїзни­ком!

Тоді За­хар Бер­кут ска­зав:

- Чесна гро­ма­до і ви, чесні пос­ли сусідські! Всі ми тут чу­ли, яка страш­на хма­ра йде на на­шу країну. Воєнні си­ли ви­ступали про­ти них і по­гиб­ли. Си­ла їх ве­ли­ка, а не­щасні по­ряд­ки на на­ших до­лах доз­во­ли­ли їм зай­ти аж у сер­це на­шого краю, пе­ред поріг на­шої ха­ти. Князі й бо­яри потра­тили­ го­ло­ви або зрад­жу­ють край свій оче­ви­дяч­ки. Що нам тут зро­би­ти? Як нам бо­ро­ни­ти­ся? Я ду­мав би, що нам по­за гра­ниці на­шої Ту­хольщи­ни уда­ва­ти­ся не мож­на. Шлях наш при вашій по­мочі, чесні загірні гро­ма­дя­ни, ми чень обо­ро­ни­мо. Але інших шляхів ми обо­ро­ни­ти не можем­о. Се бу­де ва­ше діло, чесні тус­танські гро­ма­дя­ни, а ко­ли б нам уда­ло­ся на­ше діло, то ми й вам ра­до піде­мо до­помагати.

На те ска­за­ли тус­танські посланці:

- Знаємо ми, батьку За­ха­ре, що вам ніяк іти нас бо­ро­ни­ти і ще в тій тяжкій го­дині тре­ба, щоб кож­дий по­пе­ред усього за се­бе сто­яв. Але зваж­те ли­ше, що наші гро­ма­ди не такі щас­ливі, як ва­ша, що бо­яри заб­ра­ли нас у ру­ки, і во­ни дер­жать сто­ро­жу над засіка­ми й про­хо­да­ми. А як во­ни схо­тять ви­да­ти їх мон­го­лам, то що ж ми по­ра­ди­мо? Лиш од­но­го ми надіємось, і се мо­же ще спас­ти нас: що мон­го­ли не підуть на ваш шлях і що в такім разі ви, за­без­пе­чив­ши свій шлях вар­тою, бу­де­те мог­ли ру­ши­ти нам на поміч.

- Ей, гро­ма­дя­ни, гро­ма­дя­ни,- су­мо­ви­то, але і з до­ко­ром ска­зав За­хар,- і си­ла, ба­читься, у вас у ру­ках, і ро­зум у го­лов­ах, як у мужів, а бесіда ва­ша ди­ти­ня­ча! Покладаєте надію на «мо­же» та на «хто знає». Ад­же ж сьо­го будьте певні, що ско­ро нам не гро­зи­ти­ме не­без­пе­ка, то ми всею гро­ма­дою прий­де­мо вам на поміч. Але по­пе­ред усього вам на­ле­жа­лось би за­без­пе­чи­ти се­бе про­ти ва­ших влас­них во­рогів - бо­яр. До­ки в їх ру­ках засіки і про­хо­ди, до­ти ви й дих­ну­ти без­печ­но не мо­же­те. Кож­дої хвилі сей пре­хитрий рід мо­же про­да­ти вас. По­ра вам не дріма­ти, але вда­ри­ти в дзво­ни і гро­ма­да­ми пос­ки­да­ти з се­бе ті пу­та, в які об­пу­та­ла вас бо­ярська не­ситість і кня­жа сва­во­ля. По­ки сього не бу­де, по­ти й ми не змо­же­мо до­по­мог­ти вам.

Сумно по­хи­ли­ли го­ло­ви тус­танські посланці на ті Захар­ові сло­ва.

- Ей, батьку За­ха­ре,- ска­за­ли во­ни,- знаєш ти на­ших гро­мадян, а го­во­риш, не­мов­би зовсім не знав їх. Зла­ма­на у них дав­ня відва­га, при­топ­та­на їх во­ля. За твою ра­ду дя­куємо тобі і пе­ре­да­мо її на­шим гро­ма­дам, але чи підуть во­ни за нею?.. Ей, ко­би ти був між ни­ми і сказав їм своє сло­во!

- Невже ж та­ки, чесні сусіди, моє сло­во у ва­ших гро­ма­дян мо­же ма­ти більшу ва­гу, ніж їх влас­на пот­ре­ба, ніж

1 ... 19 20 21 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Захар Беркут, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Захар Беркут, Франко І. Я."