Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Лихі люди, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Лихі люди, Мирний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лихі люди" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20
Перейти на сторінку:
оде­жа спус­ка­ла­ся до са­мих ніг; ши­рокі ру­ка­ви май­то­ла­ли сю­ди й ту­ди, - тоді як на дру­гих бу­ли якісь ко­ро­тенькі ку­ци­ни. Вид­но бу­ло, що між трьома па­на­ми замішав­ся піп. Ти­хо во­ни по­су­ва­ли впе­ред: жар­ти та регіт не схо­ди­ли з язиків.

- А ви чу­ли но­ви­ну? - спи­тав піп.


- Яку?


- Мої то­ва­риші пійма­лись у тюр­му.


- Дивно, що твої то­ва­риші в тюрмі, а ти й досі ні! - про­ка­зав, жар­ту­ючи, чийсь товс­тий го­лос.


- А справді див­но! - за­ре­го­тав­ся піп. - Їй-бо­гу, прав­ду ка­жу; як­би дов­ше був пос­то­яв з ни­ми на ква­тирі, то пев­не і сам би був там… Од­но­го по­зав­чо­ра зло­ви­ли; ве­се­лий, знай співає! Ма­буть, чує свою ско­ру по­ги­бель. А дру­гий чет­вер­то­го дня повісив­ся. Дур­ний! Ко­ли вже на­ва­жив­ся вми­ра­ти, то так би й вми­рав. От би і мені пе­ре­па­ло рублів зо три на по­хо­роні. Бу­ло б а пу­леч­ку! то наш кри­во­но­гий сто­рож сам і хо­вав, і по­ми­нав.


Отак роз­ка­зу­вав мо­ло­дий тю­рем­щицький ба­тюш­ка, отець Гри­горій і По­пен­ко, за­ли­ва­ючись ве­се­лим ре­го­том.


Тут са­ме во­ни дійшли до краю май­да­ну й ста­ли про­ти улиці.


- А що ж, мо­же, пом'яне­мо то­ва­ри­ша?..- спи­тав товс­тий го­лос.- Ще по­ки спа­ти, - од­ну мож­на зби­ти.


- Та ка­жу ж, не за­ро­бив на по­хо­роні!- за­ре­го­тав­ся батю­шка.- Ні, по­ра спо­чи­ва­ти; на завт­ра служ­ба… - І він позі­хнув на все гор­ло.


- На доб­раніч! піду ще пра­ви­ло чи­та­ти, - ска­зав, прощаю­чись з своїм но­вим то­ва­рист­вом - за­пис­ни­ми картьожни­ками, - і по­ва­гом поплівся ули­цею.


Чи спа­ла ж то ту ніч Те­леп­не­ва ма­ти? І що сни­ло­ся старій лю­дині?.. Во­на уже доб­ра­ла­ся до­до­му; го­рює ра­зом з бать­ком (кот­ро­го ски­ну­ли з місця) по своєму без­та­лан­но­му Пет­ру­севі. Су­му­ючи, шеп­чуть во­ни таємно обоє: "Лихі лю­ди! ли­хе то­ва­рист­во!".


Добиралося за північ. Місто спа­ло; огні по­тух­ли. У од­но­му тільки здо­ро­вен­но­му бу­дин­ку, по­се­ред міста, світло не вга­са­ло і досі. У ве­ликій, розкішно уб­раній ки­ли­ма­ми хаті, зігнув­шись над сто­лом, сидів то­ва­риш про­ку­ро­ра Ше­стірний і, роз­би­ра­ючи Те­леп­неві бу­ма­ги, пи­сав. Ко­ли на яку го­ди­ну од­ри­вав­ся він від пи­сан­ня, щоб пе­ре­дих­ну­ти, од­ки­да­ючись на спин­ку сту­ла й заж­му­рю­ючи очі, то пе­ред ним од­но за од­ним но­си­лись - ор­де­на, ви­ще місце… й усмі­халося, гра­ючи очи­ма, мо­ло­де ли­ченько ба­гач­ки-жінки… Шестірний і собі усміхав­ся, ви­лис­ку­вав своїми тон­ки­ми зу­ба­ми, і, за­бу­ва­ючи про неміч, мерщій ха­пав­ся за пе­ро, і пи­сав-писав… аж пе­ро рипіло-гар­ча­ло…


А в тюрмі - одно ту­жи­ла, од­но го­ло­си­ла сум­на Жу­ко­ва пісня…


(1875)

1 ... 19 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лихі люди, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лихі люди, Мирний"