Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лицедії, Сомерсет Вільям Моем 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

762
0
28.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лицедії" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 79
Перейти на сторінку:
всіх інших.

З часом він майже перестав виступати на сцені. Адміністративна діяльність цікавила його куди більше.

— Я хочу, щоб мій театр працював чітко, як справжня установа, — казав він.

Він вирішив, що вечори, коли Джулія була зайнята в спектаклях, він може проводити з більшою користю, відвідуючи інші театри й вишукуючи нові таланти. Він носив у кишені маленьку записну книжечку, в якій занотовував прізвища кожного актора, що, як кажуть, подавав надії. Потім він зайнявся режисурою. Його турбувало те, що режисери беруть так багато грошей за постановку спектаклю, а останнім часом дехто з них навіть почав вимагати проценти зі збору. Нарешті трапилася слушна нагода: два режисери, з якими Джулія найбільше любила працювати, були заангажовані іншими театрами, а третій, якому вона також довіряла, сам виступав у спектаклі і, отже, не міг приділити артистам належної уваги.

— А що, коли я спробую взятися за це сам? — сказав Майкл.

У Джулії це не викликало захоплення. Майкл не відзначався багатством фантазії і широтою думки, і хто зна, чи зможе він завоювати авторитет у акторів трупи. Але єдиний режисер, якого вони могли б ще найняти, вимагав абсурдно високого, на їх думку, гонорару, і, отже, їм залишалося єдине — рискнути й подивитися, що вийде у Майкла. Та він справився з своїм завданням куди краще, ніж Джулія сподівалася. Працював він наполегливо й сумлінно, вкладаючи в роботу всю душу. Через деякий час Джулія здивовано помітила, що Майкл повніше, ніж інші режисери, примушує її розкриватися на сцені. Він знав, на що вона здатна, він знав кожну її інтонацію, кожен погляд її чудових очей, кожен граціозний рух її тіла, і тому його поради допомагали їй грати краще, ніж будь-коли раніше. До акторів він ставився приязно, але вимогливо. Коли люди стомлювались і починали нервувати, він завжди умів їх заспокоїти. Після першої вдалої спроби ніхто вже не заперечував проти того, щоб він і далі ставив спектаклі. Драматургам Майкл-режисер також сподобався, бо, не маючи власної фантазії, він дотримувався тексту геть у всьому, і коли не розумів його до кінця — а це бувало частенько, — то звертався до авторів по допомогу й слухняно виконував їхні вказівки.

Джулія була тепер досить багата. І вона не могла не визнавати, що Майкл поводився з її грошима так само ощадливо, як із своїми власними. Він поклав їй дуже велику заробітну плату і при нагоді з гордістю казав, що вона одержує більше від будь-якої іншої актриси в Лондоні, та коли він сам брав участь у виставі, то завжди призначав собі суму, якої, на його думку, варта була дана роль, і ця сума ніколи не бувала завищена. Ставлячи п’єсу, він виписував собі гонорар, який на його місці одержував би маловідомий режисер. Вони навпіл ділили між собою видатки на утримання будинку і на освіту сина. Роджера записали в Ітонський коледж через тиждень після того, як він народився. Скрупульозну чесність і порядність Майкла не можна було заперечувати. Усвідомивши, наскільки вона багатша за нього, Джулія сказала Майклові, що хотіла б узяти всі ці видатки на себе.

— Я не бачу підстав для цього, — відповів він. — Поки я заробляю гроші, я платитиму нарівні з тобою. Ти заробляєш більше за мене, бо краще граєш. І плату я тобі поклав високу через те, що ти її варта.

Усім лишалося тільки захоплюватися тим самозреченням, з яким він жертвував собою заради неї. Він зрікся мрій, які плекав колись, аби створити всі умови для розквіту її таланту. Навіть Доллі, яка не любила Майкла, віддавала належне його безкорисливості. Якась підсвідома соромливість заважала Джулії розмовляти з Доллі про. свого чоловіка, але Доллі, з властивою їй спостережливістю, давно помітила, що Джулія сторониться Майкла, і вважала своїм обов’язком час од часу нагадувати їй, як багато Майкл зробив для її кар’єри. Всі тільки те й робили, що хвалили його. Взірцевий чоловік! Джулії здавалося, що ніхто, крім неї, не знає, що то таке — жити з людиною, яка є уособленням марнолюбства. Коли він вигравав партію в гольф або вдало завершував якусь справу, на нього гидко було дивитись. Він не міг натішитися власною спритністю. Він навівав нудьгу, смертельну, непереборну нудьгу. Він любив розповідати Джулії про свої справи, ділитися з нею кожним своїм задумом; раніше, коли сам факт, що він — поруч, приводив її в екстаз, ця звичка дуже зворушувала її, але в останні роки його прозаїчність ставала для неї дедалі нестерпніша. Розповідаючи про щось, він докладно зупинявся на найменших дрібницях… І пишався він не тільки своєю кмітливістю; минав час, і він усе більше, все огидніше хизувався собою. Замолоду він ставився до своєї вроди як до чогось цілком природного і богом даного; тепер же він почав дбайливо стежити за своєю зовнішністю. Це стало у нього манією. Він приділяв величезну увагу своїй фігурі. Тепер він ніколи не їв зайвого і ніколи не забував зробити ранкову гімнастику. Коли йому починало здаватися, що волосся його рідшає, він звертався по консультацію до спеціалістів; Джулія була певна, що, якби йому гарантували секретність, він зробив би собі косметичну операцію обличчя. Він узяв собі за звичку сидіти, трохи виставивши вперед підборіддя, щоб не видно було зморщок на шиї, і вигинати спину так, щоб не висів живіт. Він не міг пройти повз дзеркало без того, щоб не подивитися на себе. Він напрошувався на компліменти і аж сяяв од задоволення, коли нарешті чув їх. Компліменти заміняли йому хліб і воду. Джулія гірко посміхалася, коли згадувала, що саме вона привчила його до них. Протягом років вона день у день казала йому, який він прекрасний, і тепер він уже не міг жити без лестощів. Це було його єдине дошкульне місце. Досить було безробітній актрисі висловити захоплення його надзвичайною вродою, як він одразу згадував, що має для неї роль. Наскільки Джулії було відомо, Майкл роками не звертав уваги на інших жінок, але тепер, коли йому давно вже було за сорок, він раптом почав злегка фліртувати. Втім, Джулія підозрювала, що фліртом усе й обмежувалося. Майкл відзначався поміркованістю й потребував лише єдиного — лестощів. До Джулії навіть доходили чутки, що, коли жінки ставали надто настирливі, Майкл, щоб якось виплутатися, прикривався її ім’ям. Він або давав зрозуміти, що не може ризикувати, бо не хоче завдати їй болю, або ж казав, що вона ревнує чи підозрює щось і тому

1 ... 19 20 21 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицедії, Сомерсет Вільям Моем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"