Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

- Едвард , нам потрібно поговорити! - рішуче промовляю я до хлопця, що топчеться поруч зі мною. - Нас з Нешем пов'язує спільне минуле, але тут він для того щоб допомогти, не більше. Справа в тому, що ваша родина стала відігравати в моєму житті важливу роль. На перший погляд це може здатися навіть підозрілим, що мої почуття до вас раптом виникли так спонтанно, але тим не менш - я хочу бути членом вашої родини, я вже кожного з вас люблю по-своєму. Я хочу стати дочкою Гарду, сестрою вам з Пітером, тіткою Джеку, хочу бути вашим другом. Я можу віддати за вас життя, і це не марення, не пишномовні фальшиві фрази. Я все це кажу тому що ти мені дуже дорогий ...

- Але між нами ніколи не буде нічого більшого, - заговорив Ед, обриваючи мене на півслові. - Не напружуйся так, Нікі, я вже здогадався.

- Адже це не трагедія? - тепер з надією кажу вже я, чітко бачачи в його очах смуток, який він ніяк не може контролювати.

- Ні, звичайно ж, ні, - збрехав він, але я обійняла його, поклавши голову йому на плече. Якийсь час ми просто стоїмо обійнявшись. Я дуже добре відчуваю його емоції. Мені так паршиво від того, що я його засмучую, але я не маю права давати людині хибні очікування. Він такий милий, такий відвертий і добрий, що мені починає здаватися, що таких правильних в світі залишилися одиниці. А рідкісні створіння тим більше потрібно оберігати. 

- Едвард , твоя підтримка завжди буде важливою для мене. Ти навіть уявити не можеш, як багато ти мені даєш, Ед. Я так вдячна тобі за те, що ти є. Твої усмішки для мене безцінні. Я люблю тебе.

- Ти так само говориш і малому Джеку, коли цілуєш його рожеві п'ятки, - пробурчав Ед . - Але все одно спасибі.

Сміючись, обхоплюю долонями його обличчя, коротко чмокнув в губи:

- Ти чудо, Едвард Картер!

- А як на рахунок Тіма Пайка? Чим він заслужив твій поцілунок, до речі  не такий цнотливий, як цей? - гіркота і образа зачепленої чоловічої гордості.

«Ні, таке враження, що їх сьогодні хтось навмисне підмовив!»

- Це був такий метод деморалізувати і спровадити його. Тім мутний тип, молов якусь нісенітницю. Не могла ж я влаштувати з ним бійку, «Паща» зазнала б тоді збитки. Тім Пайк нічого для мене не значить, - випалюю, навіть жодного разу не заїкнувшись.

«Яку кількість разів, я подумки повторила цю фразу собі за останній час?»

- Ед, а давай сходимо куди-небудь днями, повечеряємо разом як найкращі друзі?

- Із задоволенням, - важко зітхає він, і я знову відчуваю його смуток.

***

Робота звичайно відволікала, але не проходило й півгодини щоб я не дивилася на годинник. Я чекала вечора з нетерпінням, мені пристрасть як хотілося поговорити з Нешом, дізнатися, як там бабуся, подивитися, що за вульфена він притяг мені на допомогу. Тому за п'ять хвилин сьомої - я вже нетерпляче тупцювала на порозі, чекаючи Неша у невимовному передчутті. А він тільки розсміявся, визирнувши з машини, і продовжував посміхатися, коли я стрибнула на пасажирське сидіння.

- Чого зуби скалиш? Можна подумати без мене ти не знайшов ким зайнятися!

- Ну, у мене було декілька дівчат, але мене ніщо не змусить забути час, проведений з тобою. Я посміхаюся, тому що мені приємно на тебе дивитися. Значить, це те місце, де б ти хотіла осісти?

- Саме так. І Картери мені майже як сім'я. Курйоз у тому, що їх предки були колись мисливцями, а я сприймаю Картерів своєю зграєю. У цьому місті багато хто не піддається гіпнозу. Мені вдалося зустрітися з бетою, але їх альфа немов навмисне уникає мене. Тобі вдалося щось дізнатися?

- Не багато.

- Щось ти сьогодні не багатослівний, Неш, - і ця його скутість дійсно викликає у мене підозру, мій внутрішній вовк недовірливо загарчав. Неш вмів приховувати свої емоції від вульфенів, але він не міг обдурити моє чуття. - Як там Ембер? Вона в курсі, що ти відправився до мене?

- У твоїй бабусі все як завжди, і так, вона знає про твої проблеми.

- Дідько, Неш, що не так?!

- Уявляю твою реакцію. Більше не скажу ні слова, давай доїдемо до будинку.

Коли з лісового будиночка, нам на зустріч вийшов цей вульфен, ... я інстинктивно утробно загарчала, прийнявши оборонну стійку. Мої очі миттєво пожовтіли, тіло напружилося, вся моя суть була готова боротися з загрозою.

- Якого хріна?! - гаркнула я зі злістю, не відриваючи погляду від чужинця.

- Сама подумай, Нікі, хто ще навчить тебе битися з альфою, як не сам альфа?! - вигукнув Неш, стаючи між нами. - Його звуть Алекс. Ця територія не належить жодному з вас, візьми себе в руки, Ніколь! Алекс сильний, він контролює себе набагато краще, ніж ти, він навчений спеціальним технікам, він універсальний лідер, ти можеш багато чого у нього перейняти.

- Я відчуваю його і у мене тільки одне єдине бажання - усунути його! - ричу я у відповідь.

- Ну, так спробуй! Не терпиться побачити на що здатна бродяча вовчиця! - з викликом і з бридкою усмішкою кидає мені цей Алекс, кинувшись вліво.

Ця дика лють, ... не пам'ятаю, щоб колись відчувала таке, вона затуманила мою людську суть, вивільняючи звірячу. Мене дратувало все в ньому: його запах, погляд, рухи. Фіксую кожен з них, міркую як хижак і дію так само. Я кинулася на нього, але мої безладні удари не приносять йому істотної шкоди, в основному Алекс ухиляється, навіть лежачи піді мною на спині. Він відкидає мене ударами сильних ніг, я наполегливо підхоплююся і кидаюсь знову, як настирлива оса. У підсумку йому це набридло і пара відчутних ударів, плюс розірвана  сукня - змусили мене відступити, з ненавистю свердлячи його поглядом.