Читати книгу - "Щоб не загубитися у місті, Патрік Модіано"

—  На вашу думку, що це були за люди? —  запитав він у доктора Вустраата.

—  Потім у будинку робили обшук, але всі вони зникли ще раніше... Мене допитували, як найближчого сусіда. Схоже, Роже Венсан був уплутаний в аферу, яку називали «Комбінаті»[14]... Я десь читав про це, але вже не пам’ятаю, у чому там була річ... Насправді, я ніколи не цікавився газетною хронікою.

Невже Дараганові кортіло довідатися про ці події більше, ніж знав доктор Вустраат? Це мов тонка смужка світла під дверима, яка дає вам знати, що там хтось є. Але він не мав бажання відчиняти дверей й зазирати, аби побачити, хто в кімнаті чи, може, хто захований у шафі. На думку спав вираз «небіжчик у шафі». Ні, йому було байдуже, що стояло за словом «Комбінаті». З дитинства йому часто снився той самий поганий сон: спочатку, після пробудження, враження полегкості ніби пощастило уникнути небезпеки. А потім сон ставав дедалі чіткішим. Він —  співучасник чи свідок якогось дуже тяжкого злочину, що стався колись давно. Багатьох заарештовано. Але його причетності так і не встановили. Він живе під постійною загрозою допиту, коли раптом з’ясуються його зв’язки зі «звинуваченими». І йому ніяк буде виправдатися перед слідчим.

—  А дівчина з хлопчиком? —  запитав він у доктора Вустраата.

Його здивувало, коли доктор сказав «Я думав, це його старша сестра». У його житті, можливо, відкривався горизонт, а тіні розсіювалися: удавані батьки, яких він ледве пригадував і які, схоже, просто хотіли його позбутися. Потім будинок у Сен-Ле-ла-Форе... Йому не вдавалося пригадати, як він туди потрапив. Завтра він розпочне розслідування. Насамперед слід знайти свідоцтво про народження Анні Астранд. І звернутися за дублікатом його, Дараганового, свідоцтва про народження, але не вдовольнятися копією, надрукованою на машинці, а самому подивитися в реєстрі, де все записано від руки. У небагатьох рядках запису про своє народження він, скоріш за все, побачить виправлення, додані літери, чиєсь напівстерте прізвище.

—  Часто вона була одна, з хлопчиком, у «Маладрері»... Мене розпитували про неї також, після обшуку... Вони казали, що вона «акробатична танцівниця»...

Останні два слова прозвучали ледь чутно.

—  Я вперше за багато років розповідаю комусь про ці події... Крім мене, у Сен-Ле ніхто про це не знає... Я був найближчим сусідом... Але ж ви розумієте, що це були люди трохи іншого, ніж мій, світу...

Він усміхався Дарагану трохи іронічно, і Дараган теж усміхнувся від думки, що цьому чоловікові із сивим коротким волоссям, військовою виправкою і, особливо, з блакитними щирими очима випало бути, як він казав, їхнім найближчим сусідом.

—  Я думаю, що навряд чи це придасться для брошури про Сен-Ле-ла-Форе... Або ж тоді доведеться пошукати подробиць в архівах поліції... Але, справді, невже вам здається, що воно того варте?

Це запитання заскочило Дарагана зненацька. Невже доктор Вустраат упізнав його й усе зрозумів? «Справді, невже вам здається, що воно того варте?» Він промовив ці слова люб’язно, тоном батьківського докору чи навіть родинної поради —  поради старшого, який знає вас з дитинства.

—  Ні, звісно ж, —  відповів Дараган. —  Це не зовсім доречно у брошурі про Сен-Ле-ла-Форе. У крайньому разі, це могло б стати сюжетом роману.

Він ступив на слизький схил, яким уже був готовий з’їхати донизу —  розкрити докторові Вустраату справжні причини свого візиту. Він навіть міг би сказати: «Докторе, пройдімо до вашого кабінету для консультації, як колись... Це ж у кінці коридору?..»

—  Роману? Тоді треба знати всіх дійових осіб. У тому будинку побувало багато людей... Коли мене допитували, вони мали список на цілий аркуш і називали прізвища... Але я нікого з них не знав...

Дараган був би не проти мати той список під рукою. Він точно допоміг би розшукати Анні, але всі ті люди розчинилися в природі, змінили прізвища, імена, обличчя. Та й Анні вже, мабуть, звали не Анні, коли вона ще жива.

—  А хлопчик? —  запитав Дараган. —  Ви не знаєте, що сталося з хлопчиком?

—  Ні. Хоч я часто думав про його долю... Дивний початок життя...

—  Але ж він, мабуть, ходив тут до школи...

—  Так, до місцевої школи, на вулиці Беврон. Пригадую, якось я давав йому довідку, коли він захворів на грип.

—  У школі, можливо, пощастить відшукати якийсь його слід...

—  На жаль, ні. Школу закрили і знесли два роки тому. Це була зовсім маленька школа...

Дараган пригадував двір, де вони бігали під час перерви, посипаний темним гравієм, з платанами, і контраст у сонячні пообіддя між зеленню платанів і темним гравієм. І для цього не треба заплющувати очей.

—  Школи вже немає, але я можу повести вас до будинку...

І знову в нього було відчуття, наче доктор Вустраат про все здогадався. Утім, ні, це неможливо. Бо вже не було нічого спільного між ним і тим хлопчиком, який лишився в минулому з іншими —  з Анні, з Роже Венсаном, з незнайомцями, які приїжджали серед ночі на машинах і чиї прізвища були на аркуші —  у списку пасажирів затонулого лайнера.

—  Мені дали ключі від будинку... у разі, коли хтось захоче подивитися... Він продається... Але мало хто цікавиться... Ходімте?

—  Нехай іншим разом.

Доктор Вустраат виглядав розчарованим. Насправді, подумав Дараган, йому було приємно поговорити зі мною. Мабуть, йому буває досить самотньо в нескінченні пообіддя вихідного дня.

—  Справді? Вам не цікаво? Це один з найстаріших будинків у Сен-Ле... Судячи з назви, його збудовано на місці старої лікарні для хворих на проказу... Це може бути цікаво для вашої брошури...

—  Іншим разом, —  повторив Дараган. —  Я приїду ще раз.

Йому забракло рішучості піти до будинку. Йому хотілося, щоб він лишився для нього місцем, колись знайомим, куди ви часом повертаєтеся у снах, де все виглядає, як і раніше, однак випромінює щось загадкове. У приглушеному чи, навпаки, сліпучому світлі? І в снах вам зустрічаються люди, яких ви любили, але ви знаєте, що вони померли. Ви говорите до них, але вони вас не чують.

—  А меблі там ті ж, що й п’ятнадцять років тому?

—  Меблів більше немає, —  відповів доктор Вустраат. —  Усі кімнати порожні. А сад —  справжні джунглі.

Кімната Анні по той бік коридору, звідки він пізно вночі чув у півсні