Читати книгу - "Усі системи червоні"

Він запитав: «Чому ти не хочеш, щоб на тебе дивилися?»

Моя щелепа стала настільки щільною, що система видала попередження про надійність її роботи у мою стрічку. Я сказав: «Вам не потрібно дивитися на мене. Я не секс-бот». Ратті зашумів, наполовину зітхнув, наполовину хекнув від роздратування. Воно не було спрямоване на мене. Він сказав: «Гауратін, я вже тобі казав. Він сором'язливий».

Оверс додав: «Він не хоче взаємодіяти з людьми. Навіщо йому це? Ви знаєте, як ставляться до конструктів, особливо в корпоративно-політичному середовищі».

Гауратін повернувся до мене. «Отже, на вас не діє командний модуль, але ми можемо покарати вас, просто дивлячись на вас».

Я подивився на нього. — «Напевне, аж поки я не згадаю, що у мої руки вмонтована зброя».

З іронією у голосі Менса сказала: «Ось вам, Гаурантін. Він погрожує вам, але не вдається до насильства. Ви зараз задоволені?»

Він відкинувся. «Зараз так.» Тому що він перевірив мене. Вау, це було сміливо. І дуже-дуже по-дурному. Спеціально для мене він додав: «Я хотів переконатися, що ви не піддаєтесь жодному зовнішньому примусу».

«Цього достатньо.» Арада підвелася і сіла біля мене. Я не мав можливості відсунутися неї, тому що вже сидів у куті. Вона сказала: «Вам потрібно дати трохи часу. До цього часу ви ніколи не спілкувалися з людьми як відкритий вільний агент. Це повчальний досвід для всіх нас».

Інші кивнули, тому що це мало сенс.

Менса надіслала мені через стрічку приватне повідомлення: «Сподіваюся, у тебе все гаразд.»

(Бо ти мені потрібен). Я не знаю, звідки взялося це доповнення. Гаразд, воно прийшло від мене, але вона була моїм клієнтом, а я — її SecUnit. Між нами не було емоційного контракту. У мене не було жодних раціональних причин виглядати як плаксиве людське немовля.

Звичайно, я їй потрібен. Але я не маю досвіду в чомусь подібному. Ніхто з SecUnit. Іноді люди не можуть приховати свої емоції і вони виходять назовні. Вона була налякана і люта, але не на мене, а на людей, які вчинили розбій, вбили чи зарізали цілу групу дослідників та залишили SecUnit взяти провину на себе. Вона боролася зі своїм гнівом, хоча на її обличчі не було видно нічого, окрім спокійного занепокоєння. Через свої сенсори я відчув її сталь. «Ви єдиний тут, хто не панікує. Чим довше ця ситуація триває, тим більше інші… Ми повинні залишатися разом і користуватися головою».

Це було абсолютно правдою. І я міг би допомогти, просто будучи SecUnit. Я повинен був їх охороняти. «Я весь час панікую, ти просто не бачиш», написав я їй у відповідь. І додав смайлик для позначення «жарту».

Вона не відповіла, але опустила очі вниз, посміхаючись сама собі.

Ратті сказав: «Ще одне питання. Де їхня база? Вони підійшли до нашого середовища проживання з півдня, але це нічого нам не говорить».

Я сказав: «Я залишив три безпілотники у нашому середовищі існування. Вони не мають функції сканування, бо HubSystem вимкнена, але візуальний та аудіо запис зроблять. Вони можуть отримати те, що відповість на ваші запитання».

Я залишив одного безпілотника на дереві з дальнім оглядом середовища існування, другого засунув під розсувний дах над входом, і ще одного залишив всередині хаба, сховавши під консоль. Вони перебували в інертному стані, лише записували, тому, коли EvilSurvey просканують територію, безпілотники розчиняться в показаннях навколишньої енергії з екологічної системи середовища існування. Я не підключив безпілотники до SecSystem безпеки, як зазвичай, хоча вона могла зберігати дані та відфільтровувати нудні частини. Я знав, що EvilSurvey перевірить її, тому скинув сховище SecSystem у систему великого хоппера, де очистив його.

Я не хотів, щоб вони знали про мене більше, ніж знали досі.

Усі знову дивилися на мене, здивовані тим, що у Murderbot був план. Чесно кажучи, я не звинувачував їх. У наших навчальних модулях не було нічого подібного, але це був той випадок, коли всі трилери та пригоди, які я дивився чи читав, нарешті стали у нагоді. Менса вдячно підняла брови. Вона сказала: «Але ви не можете отримати їх сигнал звідси».

«Не можу, мені доведеться повернутися, щоб отримати дані», — сказав я їй.

Пін-Лі нахилилася в камеру маленького хоппера. «Я можу приєднати до одного з безпілотників портативний сканер. Він буде громіздкий і повільніший, але це дасть можливість зреагувати на небезпеку, коли ви будете там».

Менса кивнула. «Зробіть це, але пам’ятайте, що наші ресурси обмежені». Вона викликала мене у стрічці, щоб я знав, що вона розмовляє зі мною, не дивлячись на мене. «Як ви думаєте, як довго інша група буде перебувати в нашому середовищі існування?»

В іншому хоппері почувся стогін від Волеску. «Усі наші зразки. У нас є дані, але якщо вони знищать наші зразки…»

Інші почали погоджувалися з ним, висловлюючи розчарування та тривогу. Я відключив їх і відповів Менсі: «Я не думаю, що вони залишаться там надовго. Там не буде того, що вони хочуть».

На якусь мить Менса дозволила своєму обличчю показати, наскільки вона стурбована. — Тому що вони хочуть нас, — тихо сказала вона.

Вона була абсолютно права в цьому.

* * *

Менса встановила графік чергувань, в тому числі врахувала, щоб я міг перейти у режим очікування та провів діагностичний цикл та зарядку. Я також планував використати час, щоб подивитися Святилище Місяця і вдосконалити свою здатність працювати з людьми на близькій відстані, не втрачаючи розуму.

Після того, як люди трохи заспокоїлися (дехто заснув, а інші перебували глибоко у власних роздумах), я пройшов по периметру і перевірив безпілотники. Ніч була навіть шумнішою за день, але досі до хопперів не наблизилося нічого більшого, ніж комахи та кілька плазунів. Коли я повернувся через люк великого хоппера, на вахті був Ратті, який стежив за сканерами. Я пройшов крізь салон екіпажу і сів біля нього. Він кивнув мені і сказав: «Все добре?»

«Так.» Я не хотів заважати, але мав про дещо запитати. Згадавши, про що просила Менса, я відкрив шолом. Коли я шукав постійне сховище для всіх моїх серіалів, інформаційний пакет був одним з файлів, які я перемістив. (Я знаю, але я звик тримати весь додатковий обсяг пам’яті у SecSystem.) Було простіше розпитати Ратті, що було у тому пакеті. «Чому всі здивувалися, коли я запитав, чи подбає про вас ваше керівництво?»

Ратті посміхнувся до пульта. «Тому