Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Диво-капелюх 📚 - Українською

Читати книгу - "Диво-капелюх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диво-капелюх" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 23
Перейти на сторінку:
class="p1">— Ні. Але зі мною він попрощався. Нікого не збудив попрощатися, тільки мене, — сказав Мумі-троль.

Вони сиділи на траві, сонце здіймалося вище й пригрівало дужче. На ганок вийшли Пхик і Хропик.

— Агов! — покликала їх Хропка. — Ви знаєте, що Мумрик-Нюхайлик подався в мандри на південь?

— Без мене? — обурився Пхик.

— Часом хочеться побути самому, — сказав Мумі-троль. — Ти надто малий, щоб це збагнути. А де ще наші?

— Гемуль пішов по гриби, — відповів Хропик, — а Ондатр забрав до хати гамак, бо ночі стали холодні. До речі, твоя мама сьогодні в кепському гуморі.

— Сердита чи засмучена? — вражено спитав Мумі-троль.

— Мабуть, швидше засмучена, — відповів Хропик.

— То я негайно біжу до неї, — сказав Мумі-троль і підвівся. — Що там за біда?

Мумі-мама сиділа у вітальні і, видно, справді була дуже засмучена.

— Що сталося? — запитав Мумі-троль.

— Страшне лихо, серденько моє, — мовила вона. — Пропала моя торбинка. А я без неї не можу. Я вже скрізь шукала, та дарма.

— Який жах! — сказав Мумі-троль. — Треба її знайти.

І всі кинулися на пошуки. Всі, крім Ондатра.

— З усіх непотрібних речей торбинки найнепотрібніші, — заявив він. — Самі поміркуйте: дні йдуть за днями однаково, чи пані Мумі має торбинку, чи ні.

— Зовсім не однаково, — заперечив Мумі-троль. — Мені мама здається чужою, коли вона без торбинки. Бо досі я без торбинки ніколи її не бачив!

— Там було щось коштовне? — запитав Хропик.

— Ні, — відповіла Мумі-мама. — Тільки те, що може раптом знадобитися: сухі панчохи, цукерки, шматок дроту, порошок від шлунку та інший дріб’язок.

— А яку ми дістанемо винагороду, коли знайдемо торбинку? — запитав Пхик.

— Яку схочете, — відповіла мама. — Влаштую вам бучний бенкет, і на обід подам саме тільки солодке, і не загадаю вмиватися й лягати зарані в ліжко!

Тоді всі кинулися шукати ще пильніше. Перетрусили весь будинок, заглядали за килими й під ліжка, в плиту і в підвал, на горище й на дах. Шукали по всьому садку, в повітці, біля річки. Та дарма.

— Ви часом не вилазили з нею на дерево або не купалися? — запитав Пхик?

— Ні, — відповіла Мумі-мама. — Ох, яка я нещасна!

— Розішлемо телеграму, — запропонував Хропик.

Так вони й зробили. В телеграмі були дві приголомшливі новини:

«МУМРИК-НЮХАЙЛИК ПОКИНУВ ДОЛИНУ МУМІ! Таємно виїхав на світанку! — а далі знову великими літерами — ПРОПАЛА ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ! Жодних слідів! Пошуки тривають! Винагорода — бучний бенкет!»

Почувши новину, вся звірина в лісі, в горах і над морем заворушилася. Всі, до найменшої миші, подались на пошуки. Лише старі й немічні залишилися вдома. Долина Мумі аж гула від голосів і тупоту.

— Ой-ой-ой, таке зчинилося! — казала Мумі-мама, але сама була вдоволена.

— Що там шукаютьсля? — запитала Махсля.

— Та ж мою торбинку, — відповіла Мумі-мама.

— Таку чорнусля? — допитувалась Чубсля. — З чотирмасля кишенькамисля і люстеркомсля?

— Що ти кажеш? — запитала Мумі-мама: вона була надто схвильована й не дуже дослухалася.

— Чорнусля з чотирмасля кишенькамисля?

— Так, так, — сказала мама. — Ідіть, любі, грайтеся і не журіться мною.

— Що ти думаєшсля? — запитала Махсля Чубслю, коли вони вийшли в садок.

— Я не можусля дивитись, як вона сумуєсля, — відповіла Чубсля.

— Требасля віддати, — зітхнула Махсля. — А таксля було гарносля спати в кишенькахсля.

Вони подалися до свого сховку, якого ніхто ще не знайшов, і витягли з-під куща троянди торбинку Мумі-мами.

Була рівно дванадцята година, коли Чубсля й Махсля тягли садком торбинку. Яструб відразу помітив їх і розголосив новину по цілій долині. Знову скрізь розіслано телеграму: «ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ ЗНАЙШЛАСЯ! На неї натрапили Чубсля й Махсля! Зворушлива сцена в будинку Мумі!»

— Справді зворушлива, — сказала Мумі-мама. — О, яка я рада! Де ви її знайшли?

— В кущахсля, — пояснила Чубсля. — Так було гарносля спатисля…

Але маму якраз усі почали вітати зі знахідкою, і вона так і не дізналася, що Чубсля та Махсля зробили з торбинки собі спальню (та й добре, мабуть, що не дізналася).

Зрештою, всяк тепер думав тільки про бенкет. Треба було все приготувати, поки зійде місяць. Уявіть собі, приготуватись до бучного бенкету, запросити всіх, кого слід, і зробити так, щоб усім було весело!

Навіть Ондатр зацікавився.

— Треба поставити багато столів, — сказав він. — Маленьких і великих. І в несподіваних місцях. На бенкеті ніхто не любить весь час сидіти на одному місці. Боюся, що гості будуть скрізь нишпорити, і буде ще гірше, як звичайно. І пригощайте їх спершу найкращим, що є. Потім їм буде байдуже, вони й так веселитимуться. І не заважайте їм усякими виставами, концертами тощо, нехай самі себе розважають.

Сказавши цю дивовижну життєву мудрість, Ондатр вернувся до свого гамака читати далі книжку «Про все непотрібне».

— Що мені одягти? — спитала Хропка. — Чи прикрасу з блакитних пер, чи діадему з перлин?

— Одягни пера, — порадив Мумі-троль. — Прикрась ними вуха й кісточки лап. Можна ще причепити двоє чи троє на кінчик хвоста.

— Дякую за пораду, — сказала Хропка й побігла одягатися.

У дверях вона нагналася на Хропика, що виносив різнобарвні паперові лампіони.

— Дивися, куди біжиш! — гримнув він. — Усе пом’яла! І хто тих сестер видумав!

Він пішов у садок і заходився вішати на дерева лампіони. Тим часом Гемуль готував у відповідних місцях фейєрверк. У нього були блакитний зоряний дощ, вогненні змії, бенгальський снігопад, срібні водограї та ракети з патронами.

— Я такий схвильований! — сказав Гемуль. — Не могли б ми одну вистрілити на пробу?

— Вдень нічого не видно буде, — сказав Мумі-тато. — Але як хочеш, то візьми одного вогненного змія й запали в підвалі.

Мумі-тато стояв на ганку й готував у барильцях пунш. Насипав туди родзинок, мигдалю, варення з лотоса, імбиру, цукру, цвіту мускатного горіха, цитрин і залив кількома літрами лікеру з горобини, щоб вийшов гарний колір.

Час від часу він куштував, що виходить, і приказував:

— Смачно.

— Одне тільки погано, — сказав Пхик. — Немає в нас музики. Мумрик-Нюхайлик пішов…

— Ми ввімкнемо підсилювач до нашої старої музичної скриньки. Все якось уладнається. І другий тост вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика.

— А за кого перший? — з надією запитав Пхик.

— Звичайно, за Чубслю й Махслю, — відповів Мумі-тато.

Вся околиця готувалась до бенкету. Мешканці долини, лісу, гір і берега поспішали до садка з наїдками та напоями і складали їх на столи, що аж угиналися під купами лискучих овочів і тацями, повними бутербродів. На маленьких столиках під кущами стояли горіхи, зв’язане в пучечки листя, нанизані на нитки ягоди, морква, буряки, ріпа і пшеничне колосся. Мумі-мама замісила тісто на пиріжки в пральній балії, бо інший посуд був замалий. Потім винесла з підвалу одинадцять величезних дзбанів з

1 ... 19 20 21 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво-капелюх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво-капелюх"