Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

Джо зітхнула й продовжила застібати рукавичку, майже відриваючи ґудзики. Нарешті обидві сестри були готові й повільною, плавною ходою вирушили в дорогу, – «прямо диво», як сказала Ханна, що висунулася у вікно другого поверху, щоб подивитися на них.

– Послухай, Джо, дорога, Честери вважають себе дуже витонченими людьми, тож я хочу, щоб ти звернула увагу на свої манери. Утримайся від уривчастих зауважень і не роби нічого незвичайного, добре? Будь просто спокійною, стриманою й тихою, це безпечно, і личить леді. Ти цілком можеш триматися так протягом п’ятнадцяти хвилин нашого візиту, – сказала Емі, коли вони наблизилися до першого будинку, вже позичивши в Мег білу парасольку й показавшись з усіх боків сестрі, яка тримала по немовляті на кожній руці.

– Дай подумати. «Спокійна, стримана й тиха». Так, гадаю, я можу це обіцяти. Мені доводилося грати на сцені манірну юну леді, тож я знову приміряю цю роль на себе. Мої акторські здібності, як ти побачиш, великі, так що, не хвилюйся, дитино.

Емі заспокоїлася, але підступна Джо зловила її на слові й впродовж всього першого візиту сиділа, граціозно підібгавши ноги, рівно розклавши складки сукні, спокійна, як море влітку, холодна, як заметіль, і мовчазна, як сфінкс.

Марно пані Честер намагалася натякати на її «чарівний роман», а обидві панночки Честер заводили розмову про візити, пікніки, оперу та моду – відповіддю на все це була усмішка, уклін і стримане «так» або «ні». Марно Емі «телеграфувала» сестрі: «Говори», намагалася втягнути її в розмову, тихенько штовхала ногою – Джо сиділа, немов нічого не помічаючи. Відповідною характеристикою її манер були б слова, що описують вдачу Мод[24]: «Холодна правильність, чудова порожнеча».

– Яка нецікава та зарозуміла особа, ця старша панна Марч! – на жаль, голосно прозвучало зауваження однієї з панночок Честер, коли двері за гостями зачинялися.

Джо беззвучно сміялася, проходячи через передпокій, але Емі виглядала роздратованою таким буквальним тлумаченням її інструкцій і цілком покладала провину за це на Джо.

– Як ти могла так неправильно мене зрозуміти? Я хотіла лише, щоб ти трималася скромно і з гідністю, а ти замість цього сиділа, як бовдур. У Лембів постарайся бути більш товариською, базікай, як інші дівчатка, прояви інтерес до суконь, до флірту, до будь-якої нісенітниці, про яку б там не говорили. Вони обертаються в кращих колах, тож знайомство з ними дуже цінне для нас. Я дуже хочу, щоб ми справили на них добре враження.

– Я буду дуже люб’язна, базікатиму й сміятимуся, висловлюватиму жах і захват з приводу будь-якої дрібниці. Мабуть, ця роль подобається мені більше: зображати так звану «чарівну дівчину». Я цілком можу зробити це – зразком мені послужить Мей Честер, я наслідуватиму її. Ось побачиш, Лемби скажуть: «Яке живе, миле створіння, ця Джо Марч!».

Емі стривожилася, і не без підстав, оскільки, коли Джо починала пустувати, було невідомо, як далеко вона може зайти. О, варто було б побачити обличчя Емі, коли її сестра, увійшовши до чергової вітальні, експансивно перецілувала всіх юних леді, хто був там, люб’язно усміхнулась усім юним джентльменам і приєдналася до розмови з пожвавленням, яке здивувало нашу спостерігачку.

Тим часом самою Емі заволоділа пані Лемб, яка дуже її любила, і Емі довелося вислухати докладний звіт про останній напад хвороби панни Лукреції, тимчасом як три чарівних молодих чоловіка тинялися поблизу в очікуванні паузи, щоб кинутися на допомогу й визволити її.

За таких обставин вона не мала змоги стежити за Джо, яка, здавалося, була одержима духом пустощів і базікала відчайдушно, не гірше самої старої пані Лемб. Навколо неї вже зібралася купка слухачів, і Емі напружувала слух, щоб почути, про що йдеться, бо уривки фраз, які долітали до неї, викликали тривогу, круглі очі й підняті руки змушували вмирати від цікавості, а часті вибухи сміху – горіти бажанням розділити загальне веселощі. Можна уявити, які страждання викликав у неї підслуханий обривок ось такої розмови:

– Вона прекрасно скаче верхи – хто її вчив?

– Ніхто. Вона прив’язувала старе сідло на велику гілку дерева і вчилася сідати верхи, тримати віжки і зберігати рівновагу. І тепер вона може скакати на будь-якому коні, бо не знає, що таке страх. У сусідній стайні їй охоче й дешево дають напрокат коней, бо вона прекрасно тренує їх для їзди верхи під жіночим сідлом. У неї така пристрасть до верхової їзди! Я часто кажу їй, що якщо нічого іншого з неї не вийде, вона цілком зможе заробляти на життя, об’їжджаючи коней.

Емі ледь стримувалася, слухаючи цю жахливу розмову, адже у слухачів напевно створювалося враження про неї як про досить відчайдушну юну особу, а саме такі особи були предметом її глибокої відрази. Однак, що вона могла зробити? Стара леді продовжувала говорити, й задовго до того, як її оповідь скінчилася, Джо продовжувала свою, роблячи ще кумедніші визнання і припускаючись іще грубіших помилок.

– Так, у той день Емі була в розпачі, бо всіх хороших коней розібрали і залишилися тільки три: одна кульгава, інша сліпа, а третя така норовиста, що потрібно було сунути їй у пащу грудку, перш ніж вона зрушила б з місця. Прекрасна тварина для приємної прогулянки, чи не так?

– Якого ж коня вона обрала? – запитав якийсь молодик, а інший засміявся, із задоволенням слухаючи розповідь Джо.

– Жодного. Вона почула, що вище по річці на одній фермі є молодий, гарний і гарячий кінь. І хоч дами ніколи не їздили на ньому, Емі вирішила спробувати. Її протистояння з ним було воістину драматичним. Почати варто з того, що ніхто не додумався принести сідло, тому їй довелося взяти його вдома, перевезти його на човні через річку, а потім покласти собі на голову і нарешті зайти в стайню, на превеликий подив старого господаря.

– І вона скакала на цьому коні?

– Звичайно, й чудово провела час. Я думала, коли Емі повернеться, на ній живого місця не буде, але вона впоралася з цим завданням відмінно й була душею компанії!

– Ну й відвага! – і молодий панич Лемб кинув схвальний погляд на Емі та з подивом подумав про те, що говорить цій дівчині його мати і чому та виглядає такою червоною і збентеженою.

Вона почервоніла ще густіше й відчула себе ще ніяковіше через хвилину, коли несподівано мова зайшла про вбрання. Одна з юних леді запитала Джо, де та купила красивий блідо-жовтий капелюшок, який одягала на пікнік, і дурна Джо замість того, щоб просто назвати магазин, де два роки тому був куплений капелюшок, знову пустилася в непотрібні відвертості:

– Це Емі пофарбувала його в такий колір. Ніжних відтінків не