Читати книгу - "Виправний день"

Єдина сміливість — це сміливість. Рахуються лише дії. Так говорилося в книжці. Ґеррет Довсон також дав Чарлі ту славнозвісну книжку.

Тепер Чарлі потрібно запросити наступного члена до свого роду.

Інші лінії росли днями, навіть годинами, але лінія Чарлі застрягла. Застопорилася. Якщо вибрати стукача, його вб’ють. Якщо не вибирати, це скалічить рід, ту послідовність чоловіків, які довірилися йому. Ба більше, якщо він не може взяти на себе цей один серйозний ризик, як він дасть собі раду, коли прийде Виправний день?

Книжку із синьо-чорною обкладинкою було видно здалеку, наче виголену голову. Надто велика, щоб сховати в кишеню. Назва, виведена рельєфними золотими літерами, таврувала кожного чоловіка, який тримав її в руках на вулиці або читав в автобусі. Таврувала їх героями. Читання було прихованим актом революції, який проходив цілком на видноті, але розпізнати його могли лише інші чоловіки з книжкою.

Якщо, наприклад, патрульний зупиняв чоловіка за перевищення швидкості й бачив на сидінні біля водія цю книжку, штраф він не виписував. Якщо жінка помічала, що якийсь чоловік читає книжку, й запитувала про неї, а чоловік відмовлявся розповідати, він одразу ставав привабливішим в її очах.

Як пояснював це доктор Бролі, кожен молодіжний випин має свій текст. У всіх була книжка, яка виправдовувала дії, до яких мусили вдатися чоловіки. У конкістадорів була Біблія. Армія Мао мала його книгу цитат. У нацистів була «Моя боротьба», а в американських радикалів — Сол Алінскі.

Батьки та вчителі в захваті спостерігали за хлопцями з цими книжками. Хлопчики й молоді чоловіки, які ніколи самі книжок не читали, тепер очей не відривали від сторінок годинами безперестанку.

Лише чоловікам, яких запрошували в рід, давали примірники. Книжку можна було обговорювати лише серед таких чоловіків, доки всі, хто її читав, не вивчали слова напам’ять.

Читати її на людях вважалося відкритим і сміливим політичним актом. Синьо-чорна обкладинка була своєрідним прихованим посланням. Показником статусу. Читання цієї книжки було ідеологічною рекламою для однодумців.

У жодній бібліотеці примірників не було. Її не продавала жодна книгарня, цю книгу Талбота Рейнолдса.

Вона кидалася в очі. Робила свого власника героєм серед тих, хто знав план. Читачі носили її так, щоб привернути увагу інших перехожих. Синьо-чорна обкладинка була знаком, що демонстрував їхню чисельність та зміцнював упевненість. Вона проголошувала, що найсміливіші з найсміливіших обрали її носія рівним собі. І чоловіки брали цю книгу з собою повсюди, ніби прапор у битву.

Як і всі найважливіші книжки, її розуміли лише ті, хто вірив. Як Коран, чи Книга Мормона, чи «Маніфест комуністичної партії». Якщо якась невіруюча людина відкривала примірник, вона не розуміла написаного, дратувалась, швидко облишала текст і відкладала геть. Стороння людина ніяк не могла дочитати книжку до кінця, а новонавернений міг перечитати її мільйон разів, від палітурки до палітурки, й знаходити нові ідеї з кожним разом.

Ті, хто її носив, вони втомилися бути споживачами. Вони хотіли бути спожитими.

Замість того щоб самим обирати покликання, вони були обраними. Кожен із цих чоловіків був покликаний. Повинністю більшою, ніж вибірковий військовий призов уряду.

Теренсова мама нарешті спіймала його. Він лежав у ліжку і читав. Він читав ту синьо-чорну книжку ще з останнього перебування в лікарні, відтоді як батько передав її через співчутливу медсестру, яка погодилася нічого не розповідати Теренсовій матері. Сам батько так і не з’явився, не заходив до палати, але залишив напис від руки на титульній сторінці: «Моєму синові. Через кілька днів світ стане зовсім іншим. Будь сильним».

Деякі уривки в книжці були підкреслені. Теренс чудово розумів, що книгу Талбота Рейнолдса від мами треба ховати. Він проніс її додому, коли його відпустили. Штатні лікарі не знайшли нічого, що могло б пояснити його судоми. Як завжди. Щоб не ризикувати, вони підвищили його дозування золофту[86], преднізону[87], блокаторів бета-андренергетичних рецепторів[88] та колоїдного срібла[89].

Якими б не були наміри його батька, та книжка стала Теренсові за Біблію. Він читав її щодня, перед тим як вставати вранці, бо мав змогу робити це лише на світанку. Після ранкової порції ліків розум туманився, і Теренсу ледве вистачало зосередженості навіть на те, щоб стежити за сюжетом мультика по телевізору.

Сьогодні він, наприклад, читав:

Щасливе минуле калічить людей. Вони чіпляються за нього й не мають кращого місця, щоб іти далі. Вони не мають змоги вдосконалюватися.

Коли він копирсався у своїй пам’яті, то єдиною деталлю, яку міг дістати звідти про батька, був «Брилкрем». Запах «Брилкрему», наче комбінація ланоліну та старих стрічок для друкарських машинок. І ще те, як батько тягнув кінчик гребеня крізь Теренсове волосся, роблячи проділ на один бік. Щоб продублювати батькову зачіску по неділях, коли вони ходили на відвідини до Бога. Теренс не зберіг у пам’яті обличчя. Взагалі нічого іншого. Лише запах «Брилкрему» й чиркання гребеня по скальпу — це все, що йому вдавалося пригадати.

Гребінь, що малював лінію, наче олівець. Наче плуг. Теренс із захватом уявляв, як батько підкреслює ці слова довгими рівними штрихами. Обережно, вдумливо підбираючи їх для нього, свого сина. Кожен уривок був одкровенням. На полі сторінки, одному з багатьох, таким же твердим почерком, як і на титулці, батько написав: «Розкажи Террі». Це доводило, що він турбується про нього, спостерігає з полів сторінок. У наступному підкресленому уривку було сказано:

Зважай на те, що ніхто не хоче, щоб ти розкрив свій потенціал на повну. Слабкі не хочуть бути серед сильних. Інертні не витримують у компанії тих, хто зростає шаленими темпами.

Він прошепотів ці слова самому собі, намагаючись їх запам’ятати.

Біль і хвороби завжди випадатимуть на долю чоловіків. Вибери свої, занурюйся в біль від фізичної роботи чи хвороби перенапруження. Впиши їх собі в графік. Використовуй свій біль, щоб він не використовував тебе.

Без попередження. Мабуть, він забув замкнути двері. Або так, або мама таємно скористалася своїм ключем, поки його поглинула книжка. Двері прочинилися, і вона ввійшла зі сніданком на таці — ідеально проварені яйця, грінка з цільнозернового хліба й половинка грейпфрута. Очима вона прикипіла до книжки, і в них спалахнули вогники, проте лише на мить. Тоді її брови випрямилися, очі звузилися у ворожій підозрі, й вона запитала:

— Що читаєш?

Звісно, вона знає. Книга Талбота — сенсація, яку гаряче обговорюють на телебаченні та в Інтернеті. Як і всі містичні тексти, від «Селестинського пророцтва»[90] до «Джонатана Лівінгстона, мартина»