Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"

Коли всю цю еквілібристику далі несила було терпіти, було досягнуто мирової угоди, з якої і вовк вийшов ситим, і вівці цілими, хоч і добряче збаранілими. Не так роль дурня, якого з нього склеїли, припала йому до душі, як те, що таким макаром уник буцегарні.

Вчинок підсудного визнали таким, що «скоєний під впливом великого емоційного враження, яке справила на нього прослухана лекція, що свідчить про її, лекції, успіх і неабиякий ораторський хист промовця. Інцидент остаточно вичерпано, Підсудний і Постраждалий втрачають означені ролі і повертаються до статусу Безхатченка та Лектора відповідно».

Справу було програно на подвійну користь — Екс-Підсудного та Екс- Постраждалого, а виграли, як справедливо наголошувалося в завершальному слові, Здоровий Глузд і Суспільна Злагода.

Атож, його адвокат міг вимагати психіатричної експертизи, чого людина, яка стоїть у залі суду і стверджує, що суду немає, більше ніж заслуговує. Можна було б розкрутити момент неповаги до Вашої Честі. Одначе кому здалася тривала й нудна вовтузня?

Виступаючи напівдоброчинно, адвокат не мав ні найменшого бажання ускладнювати і затягувати. Його підзахисного і — за сумісництвом — підсудного виправдали. Хіба не досить?

Директор, який спостерігав, мов тренер за поєдинком, поплескав його, свого ексцесивного, але від того не менш любленого підопічного по плечі і перед тим, як розпрощатися, завів у найближчу піцерію для підкріплення.

Вистава

Іншого разу їх повезли на виставу. Тим самим автобусом з гармошкою посередині й трирурковим клаксоном попереду, від кожного звуку якого на пасажирів сходила благодать. Зауваживши це, водій трембітав на кожному повороті, а коли прибули на місце призначення, дозволив трембітнути по черзі всім, за що його мало не задушили в обіймах.

У виставі було задіяно двоє акторів — Він і Вона. Його звали Панто, її — Міма, про що глядачам повідомив невидимий голос, що знав усе. А все, напоумлювали його батьки, знає хіба що Бог.

У перервах, як Бог мовчав, з гучномовців лунала музика. Позаяк актори не розмовляли, він сприйняв їх за глухонімих, вповні оцінивши подвійну добросердість задуму: безхатченків (один із них мав паспорт, у якому так і було записано — Безхатченко, Квітослав-Зенон Безхатченко) безкоштовно везуть до театру, в якому грають глухонімі актори.

Панто виконував роль чоловіка, Міма — його дружини. Мабуть, вони були справжнім подружжям, тримаючись разом у житті і на сцені. Недолугий Панто все робив не так, Міма постійно його виправляла, а втомившись, скрушно хитала головою.

Панто загубив годинник. Хоч як Міма допомагала шукати, годинника не було. Коли Панто і Міма обернулись до залу, на їхніх побілілих від розпачу щоках виднілося по великій червоній сльозині. Вони розводили руками, благаючи розради.

Всім стало ніяково — одні присоромлено відверталися, інші підбадьорливо усміхалися, і тільки його, його єдиного борвійна і нездоланна сила підхопила-понесла на сцену. По-конвенційному називалася вона співчуттям, проте не імена роздавати квапився.

Ось він разом з Панто і Мімою шукає загублену річ. Під комодом, на дивані, в шухлядах. Його відвідала світла думка, що Панто міг забути годинник у власній кишені, як інші люди гублять на носі свої окуляри, а потім без кінця їх шукають. Панто поплескав руками по кишенях — годинник справді був в одній із них.

Панто і Міма кинулися обіймати його, Міма поцілувала в щоку, від чого він зашарівся, що побачили б усі, якби не борода, яка, не так давно вперше зголена, доволі хутко знову вкрила його лице темними водоростями. Зал аплодував, вибухаючи криками «Браво!».

У другій дії, як Міми не було вдома, Панто витирав порох із шафи під стелею, звідки впав і не міг підвестися. Благальним поглядом дивився Панто на глядачів, наче дельфін, якого викинула штормова хвиля. Панто простягав руку, проте було видно, як сили покидають його.

Так він ще раз побував на сцені. Він допоміг Панто підвестися та з усією можливою обережністю посадив на диван. Зал знову аплодував, і ще гучніше лунало «Браво!» — голосно і невпинно, впродовж багатьох, яких ніхто не засікав, хвилин. Це тривало б і довше, якби Панто натяками не попросив подати йому телефон, до якого самотужки не міг дотягнутися.

Кволим голосом Панто продиктував номер, і він викликав швидку, що прибула, не спливло й хвилини після виклику, — схожий на Міму лікар мав на собі не хатній, як у Міми, а медичний халат. Оглянувши і наклавши на Панто гіпс, лікар назвав нашого героя добрим самарянином та, обернувшись до залу, нагадав слова Ісуса Христа «Любіть ближнього свого, як самого себе».

Коли лікар пішов, повернулася, нічого не підозрюючи (в ті часи, в які відбувалася дія, мобільних телефонів ще не сконструювали), Міма. Лежачи на дивані з перебинтованою ногою, Панто розповів їй, що сталося. Міма шкодувала Панто, гладила волосся і пригортала до себе, відтак дякувала і цілувала рятівника, який не знав, на яку ногу ступити, — з ніяковості і від хвилювання.

Завіси на мить зійшлися, закривши сцену, і розійшлися.

Як розійшлися, на сцені вже не було вітальні, а простирався сквер. На зелених деревах сиділи птахи. Вони щебетали так голосно, наче до крон було підведено мікрофони. Дивним чином, жодна з них не поворухнулася. Панто і Міма прогулювалися доріжкою.

Завіси знову зійшлися і вже не розходилися.

Зі стелі з’їхали маски, сріблиста і золотиста.

Перед завісами з’явилися Панто і Міма, недвозначними жестами запрошуючи його на сцену. Панто стояв праворуч від нього, Міма ліворуч. Взявши його за руки і так тримаючись, Панто і Міма вклонилися. Він теж уклонився. Вони вклонилися вдруге і він із ними. Так вони тричі вклонялися глядачам, що галасували, як малі діти. Загальному розчуленню не було меж.

Soft porno

Пригадувати не було потреби. Якщо вже, то всі три стрічки, об’єднані спільною назвою «Людина і природа. Життя братів наших молодших». Перша про китів, друга — лелек, третя — ведмедів.

Кити були великі й нагадували субмарини. Вони набирали в рот води, а тоді стрімким фонтаном випускали назад у море — якщо точніше, то в океан.

Кити полюбляють купатися. На відміну від людей, кити купаються вранці, вдень, увечері. Вночі, коли люди сплять, кити далі купаються, і не думаючи вилазити на берег. І чому тільки вони брати наші молодші, якщо старші від нас на мільйони років? Скільки нулів має мільйон, він згрубшого знав, достеменно не уявляючи, скільки це часу. І всі ці мільйони років вони сидять у воді.

Ворог у китів один — людина: вона переслідує, наздоганяє, вбиває.