Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Хочете сказати, що вони сподівались, що стануть рівними ельфам?
– Не зовсім. Достеменно відомо, що з острова забрали тільки жінок. Тож, думаю, їм просто задурили голову обіцянками зробити їх щонайменше дружинами.
– Яка маячня! – фиркнула я.
– І все ж таки, вони перш за все жінки, Флоро. А жінки іноді більше довіряють почуттям, аніж розуму.
Я похитала головою.
– І що, Хинок чоловіків тут нема?
– Чистих – ні, вони всі на якусь частину ельфи.
– Цікаво.
– Ще б пак, серед них є сильні маги ментальщики або природники, та всі вони мають стовідсотковий імунітет до навіювання.
– Певно, ельфам було особливо принизливо програти жінкам? – спитала ущипливо.
– Іноді програти краще, аніж виставити себе кровожерливими монстрами.
Запала тиша. Звуки наших кроків луною відбивалися від стін будинків.
Де-не-де у вікнах горіли магічні ліхтарі. Сім'ї сиділи за столом. Я зітхнула, якби все склалося інакше в мене вже б і діти були. А тепер …
– Чому ви завжди затягуєте своє волосся у цю нудну косу? – повернув мене до реальності ельф.
– Вона не нудна! Це… це красиво і практично!
– Тоді вам треба перестати бути практичною, Флоро.
– Це не вам вирішувати!
Я висмикнула свою руку.
– Ми прийшли, дякую за те що провели. До побачення!
Він кивнув і весь час, що йшла до будинку, я відчувала його важкий погляд.
Пані Шмок зустріла мене в холі.
– То, це і є він?
Не було сенсу робити вигляд, що я не розумію про кого йдеться.
– Так.
– Гарний, – я фиркнула – та ще й білоокий. Єдиний спосіб його відвадити – це вмерти.
– Дивні у вас жарти Голдо! – здивовано вигнула брови.
– А це і не жарт. Якщо ельф взяв собі щось до голови або ж серця, не зупиниться.
– Що ж, тоді зі мною йому не пощастило. Як Йорі?
– Вже поїв, ти б дала йому якесь ім'я.
Решту вечора я читала книгу й думала як би назвати цього пухнастика.
Він пристроївся біля мене і час від часу урчав та кліпав очима.
– Голда сказала, що тобі потрібно ім'я. А ти що думаєш з цього приводу?
Йорі став на задні лапи й показав гості зуби. Якщо це була посмішка, то якась небезпечна.
Невже дітям купують таких гострозубих створінь? А що, як він вкусить?
Та все ж, судячи з того, як він підскакував на місці, ідея сподобалась.
– Зробимо так – я буду називати імена, і якщо якесь тобі сподобається, дай знати. Може, лапою махни. Зрозумів?
– Уррррр урррр, – пролунало у відповідь.
– Марк, ні? Лотій? Левантій? Норберт? Марс? Ні? Перій? Карл?
Я засміялася уявивши Карла вкритого густим хутром.
Йорі насупився.
– Вибач. Роберт? Кристофер? Ні? Хммм… Бальмон? – прізвище злетіло з вуст раніше ніж я встигла добре подумати.
Йорі замахав лапами й почав пританцьовувати, радісно попискуючи.
– Може, все ж таки Карл? – маленьке створіння заклякло й насупилось.
– Шо ж, Бальмон так Бальмон. А тепер пора спати.
Він зарився у пух і широко позіхнув. Все ж таки, які величезні в нього зуби!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко», після закриття браузера.