Читати книгу - "Скорочено Майстер і Маргарита"

Увагу її привернув новий високий будинок, вона спустилася і прочитала, що це "Дім Драматурга і Літератора". Коли ж прочитала список пожильців, з її вуст вирвався хижий задушений крик: у цьому домі жив Латунський, який згубив її майстра. Маргарита піднялася на восьмий поверх, де була його квартира, подзвонила, але їй ніхто не відчинив: на щастя Латунського він цього вечора був на траурному засіданні МАССОЛІТа з пагоди смерті Берліоза. Тоді Маргарита влетіла у вікно квартири, схопила молоток і вчинила справжній погром. Вона нищила речі, меблі з насолодою, але весь час їй здавалося, що все це мізерію. Тому вирішила відкрити все крани і влаштувала справжній потоп. Коли у двері задзвонила хатня працівниця з квартири, що була розташована поверхом нижче, волаючи, що їх залило, Маргарита розбила люстру і вилетіла у вікно.

Потім вона почала бити усі вікна в домі, так що скоро почалася справжня паніка, бо ніхто не міг зрозуміти, чому ні з того ні з цього лопається скло. Несподівано погром припинився: Маргарита зазирнула у вікно на третьому поверсі і побачила дитяче ліжечко, в якому сидів хлопчик років чотирьох і перелякано прислуховувався. Дорослих у кімнаті не було, а хлопчик кликав маму й говорив, що боїться. Маргарита заспокоїла його, сказала, що то хлопчаки пустують. Вона поклала руку йому на голівку й наказала спати. Хлопчик заснув. Маргарита обережно опустила молоток на підвіконня і полетіла з Москви.

Вона летіла у місячному сяйві і насолоджувалась польотом. Дорогою її наздогнала Наташа, яка летіла верхи на якомусь борові, бо коли Маргарита відлетіла, Наташа теж намазалась кремом, і стала відьмою. І саме тоді, коли вона милувалася своєю новою красою, увійшов Микола Іванович. Пустуючи, Наташа мазнула йому лисину, і він перетворився на борова. Тепер він верещав і хрюкав, щоб йому повернули його нормальний вигляд, а Наташа благала Маргариту, щоб та вмовила, кого треба, залишити її відьмою, бо Маргариті не відмовлять, їй влада дана. Маргарита обіцяла. Наташа полетіла уперед. А Маргарита скоро відчула, що наближається до мети свого польоту. Вона спустилася на берег річки, у якій із насолодою викупалася. Несподівано з кущів вийшов голий, п'яний товстун і поліз здоровкатися з Маргаритою, не впізнавши її, але вона гідно відповіла, щоб він йшов до бісової матері і брутально вилаялася. Товстун в мить став тверезим, просив пробачення, називав королевою Марго. Маргарита свиснула, сіла на щітку і полетіла на другий берег річки. Там на неї чекали і зустріли дуже урочисто із жабиним оркестром; танцями русалок. Якийсь козлоногий постелив на траві шовкове простирадло і запропонував відпочити. Він же запитав, на чому дісталася Маргарита річки, і, дізнавшись, що на щітці, швидко зробив з двох сучків телефон і замовив для неї машину. Машина прибула, за кермом у ній сидів чорний грак. Маргарита сіла на широке сидіння і знову понеслася у Москву.

Глава 22

ПРИ СВІЧКАХ

Місячне світло приємно зігрівало Маргариту, машина швидко неслася у небі, і незабаром замерехтіли вогні Москви. Грак посадив машину на якомусь цвинтарі, де Маргариту зустрів Азазелло. Вона знову сіла на свою щітку, він на шпагу, і через кілька секунд, ніким не помічені, вони висадилися біля будинку №302-біс на Садовій вулиці. Біля воріт вони зустріли чоловіка, який, напевне, когось чекав. Він здригнувся, як почув їхні кроки, але не міг зрозуміти, чиї ж вони. Такий самий чоловік зустрівся і біля шостого під'їзду, а потім ще один на сходах. Азазелло своїм ключем відімкнув квартиру Берліоза.

Перше, що вразило Маргариту, була цілковита темрява у квартирі. Але десь далеко угорі вона побачила світло якоїсь лампадки, і вони стали підійматися широкими сходами, яким, здавалося, не буде кінця. Тут Маргариту вразили розміри цієї звичайної на вигляд московської квартири. Нарешті вони підійшли до вогника, який, як з'ясувалося, тримав Коров'єв, він же Фагот. Але тепер він виглядав інакше: був одягнений у чорний фрак, а своє безглузде пенсне змінив на монокль, щоправда, теж із тріснутим склом. Він відрекомендувався Маргариті і запросив слідувати за ним. У величезній чорній залі запропонував Маргариті сісти і почав, за своїм звичаєм, теревенити. Його теревені заспокоювали Маргариту. Він говорив те, що її вразило: світла так мало тепер, бо потім буде занадто, а мессір не любить електричного освітлення; розміри ж квартири не повинні її дивувати, адже тому, хто знає п'ятий вимір, не важко розсунути помешкання до необхідних розмірів, проте йому розповідали про одного громадянина, який не мав ніякого уявлення про п'ятий вимір, але зміг так розширити своє помешкання за допомогою хитрих обмінів, що й диву можна датися, щоправда, тепер він, можливо, і має якусь комірчину, але, запевнив Коров'єв, не у Москві, а значно далі.

Після цих балачок Коров'єв-Фагот перейшов до справи. Він запитав Маргариту, чи здогадалася вона, хто їхній хазяїн. Маргарита ствердно кивнула головою. Далі Фагот повідомив, що щороку мессір дає весняний бал місяця у повні, і для цього балу йому потрібна господиня. Оскільки меєсір не має дружини, повелося, що господинею балу повинна бути жінка на ім'я Маргарита, це по-перше, а по-друге, вона повинна походити з країни, у якій відбувається бал. У Москві, вів далі Коров'єв, знайшлася сто двадцять одна Маргарита, проте жодна з них не підійшла, але щаслива доля — і вони знайшли її. Чи не відмовиться Маргарита стати на одну ніч господинею балу? Маргарита твердо відповіла, що вона не відмовиться. Коров'єв повів її темними залами до Воланда. Дорогою він радив Маргариті нікого й нічого не боятися, бо це не розумно. На балу вона побачить осіб, влада яких була у свій час дуже сильна, але все це ніщо у порівнянні з владою того, хто дає цей бал, до того ж Маргарита й сама королівської крові, й, напевне, одна французька королева, що жила у шістнадцятому столітті, була б дуже здивована, якби довідалась, що її прапраправнучку приведуть у Москві на бал до Воланда.

Нарешті вони прийшли. Маргарита страшенно хвилювалася, аж зуби у неї цокотіли. Кімната була дуже невелика, Маргарита побачила широке ліжко з брудними простирадлами і подушкою, різний дубовий стіл, на