Читати книгу - "Фріда"

Листи.

№ 20.

10 червня 1913 р.

Шановна панянко Огінська!

Так, я є Стефан Жевуський! Так, я є представник «осоружного» роду Жевуських! Цих п'яниць, гультяїв, марнотратників і картярів! Так, люба панночко! І не має на то ради!

А приховував я своє прізвище, бо направду маю щирі почуття до молодої особи, душа якої не осквернена людськими пересудами, плітками і забобонами! Бо я, дурень, вірив, що моя стражденна душа, вічна мандрівниця в цьому лабіринтоподібному та буремному океані життя, може знайти тиху гавань біля іншої душі, чистої і не затьмареної міщанством чи пихою!

Але я помилявся! Я жорстоко помилявся! У цьому брудному світі не має місця чистим почуттям!

Я — Стефан Жевуський, ним і залишуся до кінця віку! І ніхто не силує Вас продовжувати зі мною безневинні та щирі стосунки, які зав'язалися поміж нами.

Як зненацька з'явився я у вашому житті, так і зникну з нього — раптово і безслідно. Можете бути певні. Адже, попри всі гріхи, «осоружний» рід Жевуських завжди відзначався шляхетністю, справжньою шляхетністю, а неманірною псевдошляхетністю інших, добре відомих вам родів.

Тепер, люба панночко, ви мене більше ніколи не побачите. Наші долі ніколи не перетнуться.

Щиро ваш граф Стефан Жевуський.

№ 21.

15 червня 1913 р.

Шановна панночко Розаліє!

Не гнівайтеся на мене так! Не крайте свого серденька!

Я не давав відповіді на ваші листи не тому, що гордую вами! Я не хочу псувати вам життя!

Мої почуття до вас були щирими і чистими. Однак я знаю, що ворожнеча поміж Огінськими та Жевуськими триває не одне десятиліття, і не має сили, яка могла б її зламати!

Ніколи Огінські не погодяться, щоб ніжна троянда, розквітла в їхньому квітнику, була віддана «на паплюження» одному з Жевуських.

Тож не варто страждати через мене! Я трохи старший і трохи краще від вас знаю життя. Воно жорстоке і безглузде, оскільки жорстокими й не розумними є люди, які населяють світ. Такими їх створив не Бог, такими вони створили самі себе.

Я переконаний: Ваші батьки знайдуть вам гідну пару, Ви будете щасливі і матимете купу дітей янголяток. Ви ще знайдете свою долю, і колись будете з легким смутком і мрійливою посмішкою згадувати наш не завершений роман!

Бажаю вам щастя.

Щиро ваш граф Стефан Жевуський.

№ 22.

20 червня 1913 р.

Сонечко моє! Панночко Розаліє, Рузю! Ружо моя весняна!

Ваш лист так зворушив мене!

Я відчув себе останнім нікчемою перед невинним зізнанням молодої душі!

Не тужіть так, не побивайтесь!

Я невартий нігтика на мізинчику вашої лівої ніжки, який я побачив крізь шовкові панчохи, коли черевичок випадково злетів з вашої ніжки. Пам'ятаєте, я тоді ще вдягнув вам той черевичок, попередньо поцілувавши кінчики ваших пальців…

Я негідний ваших почуттів! Ви мали рацію, коли писали в тому сердитому листі проте, що я не можу бути інакшим, аніж усі ті Жевуські! Я не лише не кращий від «усіх тих Жевуських», я гірший за всіх них! Річ у тім, що я фартовий Жевуський… Знаєте, моя мила, це означає, що мені щастить у грі. Ця властивість дається не всім гравцям, а лише обраним.

Фартових гравців не люблять. Вважається, що їхня удача — від лукавого. Тому й цураються їх. Таке тавро стоїть і народу Жевуських. Раз на десять двадцять тридцять років народжується в нашій родині такий фартовий гравець. І на ньому,