Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Теплі історії в конвертах 📚 - Українською

Читати книгу - "Теплі історії в конвертах"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Теплі історії в конвертах" автора Слава Світова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 53
Перейти на сторінку:
«Настю, ти не уявляєш, скільки всього сталося зі мною за цей час! Сьогодні ми вперше годували качечок біля озера, яке я раніше бачила мигцем лише дорогою на роботу. А вчора зустріли кумедного білого песика породи самоїд, їх ще називають “найтепліши-ми няньками у світі” за любов до дітей. І це правда!

Не знаю, Настю, хто сказав, що бути мамою нудно? Хто вигадав, що бути вдома погано? Нещодавно освоїла плетіння спицями (моя мама дуже вправно це робила, а от я ніяк не могла знайти часу, аби навчитися). А ти вмієш плести?»

Прасовані речі посортовано, поскладала їх на полички. Узялася за протирання пилу.

«Нарешті я читаю не лише в метро... Виявила в собі художній талант, уявляєш? До того ж ми із подружками раз на місяць улаштовуємо день мистецтва. Відвідуємо музеї, виставки, презентації, май-стер-класи».

Починаю готувати вечерю. Із півторарічною дитиною, якій усе треба бачити й контролювати, не завжди виходять кулінарні шедеври. Мені здається, завдання для учасників шоу «Майстер Шеф» інколи — ніщо, як порівнювати з приготуванням смаколиків із дитиною на руках, під ногами, на столі. Помічник у мене ще той!

«Знаєш, я завжди пишу, коли в нашого «енерджай-зерика» сідають батарейки й він засинає. Цілую його, милуюся. Запах маленької дитини не порівняти із жодним найсолодшим парфумом світу. Потім бажаю солодких снів коханому (він звик, що я сова й пік моєї активності припадає на ніч). Дістаю білі аркуші, підточую олівець, готую каву зі шматочками маршмеллоу. Кава дуже смачна, хотілося б, щоб і ти відчула її аромат. Здається, я тобі це вже писала. Уночі. Лише так мені пишеться...»

День пролетів у роздумах, у спогадах усього, що відбулося з тих пір, коли я стала мамою. Як змінилися ми, змінилося житло, відчуття затишку, якими стали слова молитви, коли просиш не для себе, коли немає потреби ображатися чи тримати зло.

У квартирі смачно пахне, ми з Гордійчиком чекаємо з роботи татка. Хлопченя зустрічає його голосним писком, він ще не знає про «подарунки від зайчика», не знає смаку цукерок, а щиро сумує. Це так зворушливо...

— Знаєш, така дивна листівка тобі прийшла, — усміхається коханий із порогу та виймає з кишені лист.

Знайомий почерк: «Колись я обов’язково скуштую твоєї кави. Твоя Я».

Віоліна Ситнік. Любов змiнює все

Сьогодні Люба дивилася на світ так, наче бачила його вперше. Від тієї краси аж тиснуло в грудях. Про свої почуття хотілося кричати, натомість вона тільки усміхнулася новому дню однією зі своїх найрадісніших усмішок і вискочила на вулицю.

Коричневі ковбойські чобітки весело вистукували бруківкою, а широка циганська спідниця з воланами й пишними складками тихо шурхотіла в унісон, ледь не підмітаючи тротуару. Дівчина крутила головою навсібіч, ніби силуючись закарбувати в пам’яті ці миті, від чого її кучері, такі схожі кольором на тендітні лісові гриби — лисички, сховані в осінньому листі, жваво підстрибували. Сміх рвався з Любиних грудей, та вона, притуливши долоні до вуст, лише беззвучно хихотіла, щоби не викликати здивування в перехожих. Атож, їм же так важко зрозуміти, що життя нам дається лише раз і витрачати його на постійне буркотіння й незадоволення — це звичайнісіньке марнування його.

Від сонечка, яке не по-осінньому припікало, Любі захотілося зірвати з шиї барвистий шалик і розстібнути пару ґудзиків на пальті теплого медового кольору, рясно прикрашеному етнічними орнаментами та аплікаціями. Минаючи модні паби й розкішні ресторани Старого міста, вікна й двері яких у цей час були ще наглухо зачинені, дівчина між двома такими з подивом виявила невеличкий просвіт, де розкинулася тераса крихітної кав’яреньки. Люба різко зупинилася й огляділася: три столики, накриті білосніжними скатертинами, із букетом свіжих квітів на кожному, так і вабили присісти за один із них і скуштувати чогось смачненького. А позаду, просто на стіні, висів дивовижний малюнок величезного кавового дерева, на якому пустувало кілька чорних котів. На вивісці, де зазвичай пишуть, чим особливим може поласувати відвідувач, значилося: «Шукаєте вуличної магії? Тоді вам — до нас!»

Люба неспішно витягла з величезної сумки, прикрашеної кольоровими намистинами, помпонами, плетеними шнурами, тасьмою й бахромою, гаманець, порахувала гроші, вдоволено мугикнула і ступила крок у напрямку, де роздавали вуличну магію.

Тільки-но сіла за столик, перед нею миттю з’явилася офіціантка з бейджиком, на якому було зазначено: «Віра». Люба витягла із сумки потертий блокнот і швидко написала в ньому: «Мені, будь ласка, американо й величезний шматок гарбузового пирога».

Дівчина вмостилася зручніше на стільці, підставила обличчя, рясно вкрите веснянками, сонечку і з задоволенням потягнулася, наче та киця на осонні. У голові роїлося стільки слів і думок, їй так хотілося ними поділитися з людьми, але це вкрай важко зробити, коли ти... німа.

Минуло не так багато часу, як за сусідній столик усівся хлопець. Зробивши замовлення, він спочатку почав щось клацати у своєму телефоні, а потім крадькома спостерігати за красунею офіціанткою. І стільки в його погляді було захоплення! «Підійди до неї! Познайомся!» — хотілося кричати Любі. Натомість вона розгорнула блокнот і почала щось старанно виводити на чистому аркуші. Офіціантка Віра, принісши каву, приязно усміхнулася до дівчини і промовила:

— Пишете листа? Чомусь нині люди так рідко пишуть справжні листи. Усе есемески та імейли... А де ж справжні емоції та почуття? Віртуальність уперто витісняє реальність. Сумно.

У ту мить Люба зрозуміла, як достукатися до людей.

Допивши каву, дівчина підійшла до Віри, яка щось зосереджено записувала, не помічаючи нічого навкруги, ледь торкнулася її руки і простягнула папірець: «Коли я піду, передайте, будь ласка, тому юнакові листа. Щиро дякую!» Люба вийшла на тротуар, ще раз озирнулася й подумала: «Що ж, перевіримо вашу вуличну магію.»

А за півгодини юнак, що сидів неподалік, та офіціантка весело сміялися й домовлялися про перше побачення. А поруч лежав лист, написаний Любою поспіхом та від усього серця:

«Днями отримала листа. Справжнісінького, паперового,

1 ... 19 20 21 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі історії в конвертах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теплі історії в конвертах"