Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зіграємо в сім'ю, сестричко?" автора Соломія Даймонд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 86
Перейти на сторінку:
10 глава

*Алекс

Після цієї дивної розмови з Ксенією я вирішив прогулятись. Повернувся я доволі пізно. Коли зайшов у свою кімнату, то почув якийсь шум на балконі. Я відчинив двері й помітив Мію, яка дивилась в мій телескоп. Я підкрався непомітно, дівчина аж підскочила й мій прилад ледь не розбився. Тепер в списку "Куди Мії не можна наближатись" з'явилася ще й частина балкона, де розташований мій телескоп. Я був доволі емоційним, коли помітив, як моя улюблена річ ледь не перетворилась в брухт. Мія взяла його без дозволу й отримала взамін на цей вчинок моє невдоволене обличчя і мінілекцію на тему: "Мої речі не можна брати без мого дозволу". Вона образилась на мене через це. Я вже навіть звик до її невдоволеного обличчя, нахмурених брів і зімкнутих в одну лінію губ. Вона ображалась неначе маленька дитина і це викликало усмішку. Проте, я стримався, бо все ще злість переважала над всіма іншими почуттями...

Я розумів, що уникати Мію немає сенсу і я справді хотів поговорити з нею і розібратись у всьому. Проте, через тренування в мене не було на це часу. Перед грою я помітив, що Мія теж прийшла подивитись на матч. Десь глибоко в душі, я хотів, щоб вона вболівала за мене, але швидше за все, її просто затягнули сюди подруги й вона була змушена прийти. Справді, це так наївно і по-дурному... Я похитав головою і всі ці думки покинули мене.

— Дівчатка, ви прийшли на нас подивитись? — запитую я, натягаючи на голову блакитну кепку. Сьогодні так спекотно, що без головного убору не обійтись.

— Аякже, розмріявся, — відповіла Мія. З її саркастичного тону я зрозумів, що вона все ще ображається на мене через нашу міні-сварку на балконі.

— Сестричко, ти чого? — Я широко їй усміхнувся, а вона скривилась. Я взяв її на руки й почав кружляти. Мія міцно вчепилась нігтями в мою шию. Я ледве стримав свій стогін, який так і хотів вирватись з мого горла. Як же мені подобалось торкатись до неї і відчувати її запах. Я надіявся, що напруга мені нами зникне, але сестричка лютувала.

— Алексе, ти божевільний? Негайно опусти мене! — закричала вона, дивлячись на мене своїм вбивчим поглядом.

— Ммм... Моя солодка булочка з корицею, ну усміхнись ти. — Я опустив її на землю, але все ще продовжував тримати за талію. Я доторкнувся до їх пухких щік. Її м'яка шкіра під моїми пальцями відчувалась так добре. Мія розлючено пискнула й схрестила руки на грудях. — Дам тобі кубок потримати.

— Розмріявся! Його спочатку виграти потрібно. — Я хотів розсміятися їй прямо в лице, але стримався. У тому, що ми виграємо «Залізних птахів» немає жодних сумнівів.

— Люба, ця перемога вже наша, — солодко прошепотів я, нахилившись до Мії. Я заправив прядку її світлого волосся за вухо, щоб я мав змогу краще роздивитись її лице. Вона виглядала неперевершено, навіть у цьому спортивному оверсайз костюмі.

— Ага, — вона пафосно закотила повіки. Або ця дівчинка зовсім нічого не розуміла в футболі, або вона наклала на нашу команду порчу, щоб ми не виграли, бо іншого варіанту я не бачив. Ми точно переможемо.

— Можу укласти парі.

Так! Я вирішив скористатись ситуацією. Я знав, що ми переможемо і мені хотілось отримати за це якусь винагороду. Мієчка з задоволенням прийняла мій виклик. Я вже в думках смакував перемогу.

Всю гру я поглядав на трибуни. Мія була зосереджена на грі. В другому таймі ми з Джеремі забили два голи. Гра була доволі напружена і наші суперники боролись до останнього, але ми були набагато сильніші.

Я самовдоволено посміхнувся, коли все закінчилося. Весь цей час я думав про наш майбутній поцілунок на який ми й посперечалися. Я хотів відчути її ніжні губи на своїх. Мені хотілось дізнатися їх смак, дослідити кожен їх міліметр, вдихнути її аромат і постійно доторкатись до кожного міліметра її шкірі. 

Я швидко зняв з себе форму, прийняв душ і поспішив на трибуни. На щастя, Мія все ще була там. Добре, що вона не втекла, бо сил бігати за нею в мене вже не було. Вона виглядала засмученою. Невже так сильно хотіла перефарбувати моє волосся в лавандовий? Я самовдоволено пирскнув і побіг до неї.

— Ну що ж, принцеско, пора віддавати борги. Надіюсь, що цілуєшся ти краще, ніж готуєш. — Я вирішив пожартувати, але мої слова знову зачепили її. Вона жбурнула в мене пляшкою з водою і розчаровано глянула. В її погляді я побачив біль, який вона раніше всіляко намагалась приховати, а за ним пішла ненависть.

Я справді не хотів її образити. Чорт! Це вже втретє за останні три дні. Здається, я поводжусь, як останній кретин.

Ще хвилину тому я радів, що Мія не втекла, а зараз я вже біг її наздоганяти. Доля вирішила мене провчити. Гаразд, я на це заслужив.

На щастя, вона не встигла втекти від мене далеко. Зараз ми знаходились в закинутій частині старого парку, який розташований неподалік від стадіону. Мія опустилась на одну з лавочок і піджала свої коліна до живота. Її тіло здригалося від схлипувань. Я довів її до сліз і зараз відчував себе повним ідіотом, який не вміє тримати язика за зубами.

Якби мама була жива, то б навчила мене правильно поводитись з дівчатами, а так я вмів лише ображати їх. Ех...

Я спробував її обійняти, але Мія штовхнула мене ліктем в бік. Хммм, а в неї сильний удар. Цікаво, вона б змогла вкласти суперника на рингу? Щось я відхилився від головного. Зараз не час думати про бої!

— Пробач, діамантику. Це був всього лише невдалий жарт. Я не хотів тебе образити.

Я присів на коліна і глянув на неї. Вона забрала руки з обличчя й глянула на мене своїми заплаканими очима. Вона почала витирати сльози й повільно опустила ноги на землю.

— Останнім часом ти лише й робиш те, що ображаєш мене, Алексе. Ти прийшов по свій приз? Прошу, — вона вказала рукою на свої губи. — Покінчимо з цим і ти даси мені спокій.

Я дуже хотів її поцілувати і я мав на це право, але моя совість не дозволила мені так вчинити з нею. В моїй пам’яті звучали слова Ксенії. Якщо вона ніколи не зустрічалась з кимось, то можливо вона й ніколи ні з ким не цілувалась? Уф... Чому все так складно? Я не хотів, щоб її перший поцілунок асоціювався з якимось дурним парі, слізьми й ненавистю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 19 20 21 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"